СВЯТО ХАНАМІ В УЖГОРОДІ
(18+)
Якою б ніч не огортала пітьмою, Який би біль не лихоманив планету, Весна врочистою крокує ходою. В природи завжди привід є для бенкету. Ось кволий стогін наших стомлених душ Лунає піснею під музику келихів. Цвітіння сакури над річкою Уж – Ніби мільйон рожевих метеликів. Сьогодні доля до поета ласкава, І огортає ніжно щастя п’янке. Місцева гейша на ім’я Мирослава Мені вже вкотре підливає саке. І відчуваю в її посмішці – здобич я. У скронях пристрасть стукотить барабанами. Брати її – два самураї з Дрогобича – Мене пронизують очима-катанами. Від її голосу мурахи по шкірі, А володіння нею вАртує страти. Кажу я: «Хочеш, сам зроблю харакірі? Щоб кімоно цієї ночі зняла ти.» Вона сміється: «Чи тобі невтямки? Задля кохання ж бо живуть. Не вмирають." Її вуста – мов сакури пелюсткИ - В промінні сонця опівденного сяють. Це все скінчиться, хай йому грець, І відцвітуть чарівні ті квіти. Ти лиш дозволь по волі наших сердець Плин часу зараз назавжди зупинити. Скільки нахабства у цих юних очах! Непересічної якоїсь величності. Все неодмінно повертається в прах. Та ти мить щастя мусиш вкрасти у вічності. * Ханамі (花 見, "перегляд квітів") - традиційний японський звичай насолоджуватися тимчасовою красою квітів. Стоїть в одному ряду з традиційним святом милування листям клена і споглядання повного місяця.
2023-01-22 09:59:15
1
0
Схожі вірші
Всі
Тарантела (Вибір Редакції)
І ніжний спомин серця оживився В нестримнім танці тіла — тарантели, Коли тебе відносить в зовсім інші Світи буття — яскраві й небуденні. Коли душа вогнями іржавіє, Кричить до тебе екстраординарним Неспинним рухом палкої стихії! Чому стоїш? Хутчіш в танок за нами! Бо тут тебе почують навіть боги, Суворі стержні правди на планеті. Танцюй-співай у дивній насолоді, Бо то є радість в ритмі тарантели!... Твоє ж життя невічне, зголосися? В мовчанні втопиш душу і печалі? Чи може разом з нами наймиліше Відкинеш маску сорому й кайдани? *** Переклад в коментарях 🔽🔽🔽
43
33
8370
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11523