По ту сторону звездопада

Андрій Лаврик

Делать что? Привыкать к расстоянию? Снова сердце делить пополам? Чемоданы - всегда к расставанию. Как примета, что черви - к дождям. Для чего постоянно терзаем Даже тех, кого искренне любим? Почему же мы всё усложняем? Потому что мы все с вами - люди. Надо мной перелётные птицы А в душе тихий стон от бессилья. Тот, кто выдумал эти границы, Отобрал наши лёгкие крылья. Кто виною? Мои ожидания? Утро вечера мудреней. Вот бы гнусное слово «прощание» Взять и вырвать из всех словарей. Тот, кто любит, утратить рискует. Сжечь бы мне нашей памяти мост! Только небо назло мне рисует Образ твой жгучей вечностью звёзд. Веют ветры - разлуки предтечи. С Жёлтой грустью осеннего сада Грежу о неизбежности встречи По ту сторону звездопада.

2023-01-30 16:16:09

Інші вірші поета

У персонального рая диагональ 19 дюймов Ангелы режут крылья СКАЗКА ЛОЖЬ, ДА В НЕЙ НАМЁК! В ЛАБИРИНТЕ ИЗ УЛИЦ

Інші поети

Sallma890

@Sallma890

Mairi Gello

@mairigello

Макс Фолс

@pr_mikhailovich

Схожі вірші

Всі

Хай буде так

Юлія Богута

«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.

4329

Моє диво

Фαйղα Եօթթí #AР #FN

А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno

1104