Очнись
Андрій Лаврик
(18+)
Чёрт! Да кто тебе все эти люди? Что ты должен-то им? Очнись! Кто назначил их тебе в судьи? Ты зачем им вручил свою жизнь? В тебе мысли чужие роятся. Не осталось желаний своих. Хочешь правду? Они - боятся, Что ты станешь свободней их. Злая зависть, ни дать, ни взять. Ты ей сбит со своей стези: «Что за бред – в небесах летать? Будь как все – по земле ползи!» Ты же знаешь, что их намерениями Щедро вымощен путь твой в ад. Ну, встряхнись же! Воюй с сомнениями! Ты – брильянт в миллион карат. Уникален твой каждый вздох! Бесподобен твой каждый миг! Я бы лучше сказать не смог, Чем ты сам. Так иди на крик! Это голос твоей души. Он измучен. Похож на стон. Обязательно поспеши. С каждым часом всё тише он.
2023-01-23 18:37:16
1
0
Інші вірші поета
МАСТЕР ПИКАПА НЕ ТАКАЯ, КАК ВСЕ Душе любить не запретишь МОНОЛОГ ДЬЯВОЛА
Інші поети
Псина
@darth_silence
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11848
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4356