Очнись
Андрій Лаврик
(18+)
Чёрт! Да кто тебе все эти люди? Что ты должен-то им? Очнись! Кто назначил их тебе в судьи? Ты зачем им вручил свою жизнь? В тебе мысли чужие роятся. Не осталось желаний своих. Хочешь правду? Они - боятся, Что ты станешь свободней их. Злая зависть, ни дать, ни взять. Ты ей сбит со своей стези: «Что за бред – в небесах летать? Будь как все – по земле ползи!» Ты же знаешь, что их намерениями Щедро вымощен путь твой в ад. Ну, встряхнись же! Воюй с сомнениями! Ты – брильянт в миллион карат. Уникален твой каждый вздох! Бесподобен твой каждый миг! Я бы лучше сказать не смог, Чем ты сам. Так иди на крик! Это голос твоей души. Он измучен. Похож на стон. Обязательно поспеши. С каждым часом всё тише он.
2023-01-23 18:37:16
1
0
Інші вірші поета
Прости. Я слёз твоих не стою Новый день в ярмо нас запряг В ГРУДИ Сумління
Інші поети
Uina Ku
@mayor_hija
MaggieB
@MaggieB
EmmaGolfild
@EmmaGolfild
Схожі вірші
Всі
Я тебе по-справжньому кохала...
Вікторія Тодавчич
Я тебе по-справжньому кохала... Так, неначе зовсім не жила. І тобі лиш серце відкривала, Я тебе кохала, як могла. Я тобі всю душу і все серце, Все віддам, ти тільки попроси. Я тебе кохатиму до смерті, Я з тобою навіки і завжди. Я тобі відкрию таємниці, Все, що маю — все віддам тобі. І поля, і чистії криниці, І прекрасний спів тих солов'їв. Я тебе по-справжньому кохала, Весь свій час, я віддала тобі. Я була наївною . Не знала, Що не брешуть тільки солов'ї.
42
15
1480
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11523