Мутный, неясный дым
(18+)
Её сердце – жилой многоквартирный дом, В котором одни квартиры проданы, другие сдаются, третьи – ищут владельца. Её огромную душу с большим трудом Вмещает её маленькое стройное тельце. Энергия в ней бьёт помутневшим от времени ключом, А причёска похожа на жилище древнего индейца. Она говорит слегка растягивая слова. Ей кажется это фишкой, которую все считают лингвистическим дефектом. Свете 28. Она всегда и во всём права. Она любит клубы, пьяные прогулки по проспектам, Бетонные джунгли, где не растёт трава, Походы с подругами по магазинным сектам. Света зарегистрирована на Твиттере, Вконтакте и на Фейсбуке. У неё больше тыщи друзей – это добрый знак. Она думает, что сильна в любовной науке, Ненавидит устои, презирает законный брак. Все знакомые женщины – просто стервозные суки. Ну, по крайней мере, Света считает так. Ей нравятся слезливые мелодрамы с молодой Одри Тоту, Разговоры ночами, когда побыстрее трафик. У неё постоянный «ноль» на счету. Ну, ещё бы: такой оживлённый график. Света сама не помнит, когда перестала верить в мечту И послала все воздушные замки нафиг. Шаблонные дни – работа. Трафаретные ночи – досуг: Обкатанный, как на тест драйве, жизненный принцип. Отчего тогда среди ночи потом изморози бьёт испуг? И Свете становится одиноко, словно Маленькому Принцу. И тьма над нею сгущается вдруг, И хочется повеситься или утопиться. А жизнь завивается в новый круг - Петлёю, как опытный самоубийца. Утро схватками неба рожало новое лето. Било жареным током, жгучим плевалось огнём. Она молча ждала, когда заскрипит карета, И появится принц с белым чертовски конём. В тот момент её жизнь новым смыслом вдруг станет согрета, А что кроме – останется злым затянувшимся сном. И тогда она станет словно Лаура воспета. Зиму – кутаться в ласке, летом – отправится в Рим Жить надеждой не стоит? К чёрту. Плевать на запреты! Сердце – рана сплошная: стало большим и сырым. Ведь пока их лишь двое: она и её сигарета. И над жизнью клубится мутный, неясный дым.
2023-01-23 18:34:12
1
0
Схожі вірші
Всі
Моє диво
А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno
46
5
2387
Недоречне (UA)
жодної коми читай як хочеш бо мені байдуже я поет *** я поет тож спалюй все що було до мене минуле — нікчемне бо не існує я поет головний поціновувач твоїх забаганок пізнаю тебе і настане ранок коли ти більше не знайдеш ні мене ні моїх речей я поет тож закохаюсь у самий недоречний час з'явлюсь на твоєму порозі, увімкну джаз і спробую залікувати усі твої рани внутрішні відкриті або навіть рвані а потім просто видалюсь геть бо так хочеш ти я поет тому в мене жодної причини запам'ятовувати якісь адреса там де я був — мене не знайти хіба ж то не у тому краса? тому ми ніколи не програємо це знову я поет тож запитаю тебе про улюблену каву останню прочитану книжку і від чого у тебе безсоння я поет тож можеш відкрито про усі емоційні безодні я поет обожнювач невиконанних клятв що випливають у безмовні драми де слова вже до чорта до рами але потім відбиваються у твоїй голові голосами і не дають спокою я поет тож жонглюю цими дарами може маю талант від народження а може пишу від суму ночами я поет тож наповнюйся моїми речами поглинай мої всесвіти сьогодні за дешево а може і даром проти не буду я поет тож з головою пірнаю у смуток рахую зірки поки ти рахуєш добуток і відчуваю себе трохи інакшим от і все я знаю що ніхто нікого вже не спасе я поет тож ігнорую усі застереження пропускаю крізь себе всі твої твердження не замислюючись чи є в них хоч крихти правди бо я маю себе мені потрібно мати я поет що ніколи не підвладний течіі бо нічий ігнорую навіть свою самобутність бо вона маленький ручій і взагалі — вода повірю у щось — прийде біда я поет тож хочу — не ставлю коми а хочу — увійду у кому в надії зануритись у інші світи якщо загубиш мене то просто зітри із себе бо десь там мені краще я поет тож іноді благаю вимкнути сонце щоб настіж відкрити віконце і насолоджуватись темрявою зовні і у середині себе не хочу нічого світлого відійди від мене я поет тож насолоджуйся мною поки я поруч поки мені є що тобі розповісти бо я прокинусь і захочу залишити все без єдиної вісті я поет з вічно холодними блідими руками цілую тебе своїми губами с присмаком відчаю і зеленого чаю я поет я ніколи не закінчую тому не програю ні тобі ні життю я поет тож зривай з мене одяг але ніколи не побачиш роздягнутим в мене є шкіра та купа дивних сенсів що дуже стягують та з яких я не можу вирватись ти не допоможеш я поет з дуже поганим кровообігом та в цілому з втомленим виглядом можеш слухати мене або ні: мені все одно не стати прикладом у поезії хоча марную на це вже не перше життя і вічно забуваю на чому я зупинився і чому не зупинилося серцебиття але все одно продовжу розкидувати тут занадто недоречні речі ... тому нагадай я вже казав тобі, що я поет, до речі?
46
5
2036