ВІДЬМА
Поки всі вовтузились у корита,
Перед тим, як хреститись, чекали грому,
Вона, мов Булгаківська Маргарита,
Між птахів пірнала в небі нічному.
І втрачав священник химеру совісті,
Почувався велетень ліліпутом.
Будь-кого, ніби панночка з тої повісті, -
Божевільним робила Хомою Брутом.
В будяках вона, мов троянда, квітла,
Хизувалась вродою неземною.
На очей її променисте світло
Видавати б дозвіл, немов на зброю.
Шепотіли: "Відьма". Слали їй прокляття.
Назбирали хмизу, та хотіли вбити.
Вона гріла тіло у того багаття,
А в душі сміялась: "Попіл не спалити".
2023-02-05 07:08:44
1
0