МИЛЛИОН
Знаете, часто за миг до того, как уснуть, Мозг начинает подкидывать нам мыслишки. Чтобы потом размышлений пожары раздуть, В печку раздумий сухие бросает дровишки. И вместо сладких, тёплых, уютных снов, Нас настигают вопросы, а часом - прозрения: Отчего Скрудж Макдак никогда не носил трусов? Почему Гарри Поттер не наколдует зрение? Было б прикольно, если б Dior был Егор! Если в раю матюкнуться, сошлют ли в ад? И как остроумно мог ты закончить спор С кассиром из супермаркета 7 лет назад. «Мутила» ли в сказках с Кощеем Яга? Почему нет «подкошек», но есть «подмышки»? А множественное от «Кочерга»? КочЕрги? КочерЫги? КочерЫжки? И вот однажды, превозмогая сон, Мозг подсказал Артёму такую идею: Было бы здорово выиграть миллион! Ну, например, в какую-то лотерею. Деньги, конечно, положим на депозит. Будем с процента банковского жиреть! Только вот кризис в финансовой сфере шалит. Банк - как пузырь - он может и лопнуть ведь. Нет! Не годится! Вздрогнул Артём в поту! Лучше куплю квартиру, чтобы сдавать. И стал дремать, поверив в свою мечту. А если пожар?!? Ведь можно всё потерять. «Бизнес открыть!», – вскричал, позабыв о сне. Сеть из ларьков с гордой вывеской «Шаурма». Но ведь тогда отчисления слать казне. А не платить налоги? Тогда тюрьма. Бинго! Конечно! Понятно же и ежу! Спрыгнул с кровати, начал плясать кадриль! Без колебаний я в нефть миллион вложу! А вдруг пересядет мир на электромобиль? «Миллионера» принялся бить озноб, От напряжения даже задёргался глаз! Может, пожертвовать, типа я филантроп? Установить брильянтовый унитаз? Что же купить мне? Золото? Украдут! Акции? Можно. Только - а вдруг - обвал? Дома хранить? Так голову оторвут. Боже! Куда же вложить мне свой капитал? Вусмерть устав от умственных тех афер, Утром уснул, задумавшись перед тем: «Как хорошо, что я не миллионер! В жизни, считай, и нет никаких проблем.» Спал Артём плохо, видел кошмары он. Губы сухие, бредя, шептали брань. Снилось, что за ним гонится миллион, А он, убегая, истошно орёт: «Отстань!»
2023-02-06 07:06:44
1
0
Схожі вірші
Всі
La lune
Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!
49
14
1578
Моє диво
А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno
46
5
2343