Vége
Red
Majd lecsukódik koporsóm fedele És a múlt része lesz minden eltelt perc. Elmúlik és nem marad utánna semmi... Talán fenn marad néhány emlék. De mégis melyik? Ezernyi monoton üres perc után Jön száz meg még száz. Majd lecsukódik koporsóm fedele És a múlt része lesz minden. Része lesz a béke és a harag, Mert nem leszek más csak egy rohadó hús darab. Része lesz a bánat és az öröm, Nem számit ez már csak egy kibaszott gödör Része lesz a meleg és a hideg Többé nem érzem. Testem örökre pihen. Eltellik ez a perc is, az utolsó Számomra nyugodtabb hely a koporsó. Elmúlik minden balhé és nyugalom És csak pereg tovább a kibaszott mutató. Egyszer úgyis mindennek vége És bőrömet végig vágja a penge éle. Aggódhatnál de mégis miért tennéd? Amúgy se a te véred folyik szét, Bár torkomon a te késed Vágd el legalább érzek. Késed a torkomnál Egy fagyos téli éjszakán Jéghideg penge az ereimben Vérem végigfolyik kezemen.
2020-04-24 16:31:39
1
0
Інші вірші поета
Jelentéktelen Vigyed. Ez is a tied. 710-es buszon Az előítéletről A padlóról
Інші поети
Dark Queen
@darkfearless06
Схожі вірші
Всі
Тишина ночного неба
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот
46
44
4110
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
13084