Вірші
Криза
І що не вірш, то марно,
Що не малюнок, то дарма.
І кожний день - лиш хмарно,
Творчість їсть пітьма.
Здається я стараюсь,
І вірю, що є цьому сенс.
Але як завжди сподіваюсь,
І знову вірю в сумнівний процес.
Та й взагалі навіщо?
Для кого я пишу?
Якщо й писатиму тут вічно,
Для кого це лишу?
6
0
424
Біль
Невпевнено та не сміливо,
Крокуємо під свій вівтар.
Для тебе це є теж важливо:
Ти мрієш досягти до хмар.
Та мрії ті хіба здійснені?
Хіба ти зможеш йти?
Очі твої страждені,
Та й ті прямують до мети!
Ти впевнений в цьому?
Я ж розумію, що звичайно ні.
Тіло відчуває скажену втому,
Та й те не падає, ні-ні!
Тебе це знову поховає?
А сам б цього хотів?
І мозок твій давно палає,
Та він не відмовляється від своїх слів!
Твій вогник вже згасає?
Надія покидає запал мрій?
І дух твій вже вмирає,
Але ж і він витримує цей біль!
Так знай же те, що ти прямуєш!
І щоб не було - шлях цей твій.
Якщо ти подих затамуєш,
То все...Не буде шляху, не буде більше твоїх мрій.
Присвячується в першу чергу всім тим, хто це розуміє, відчуває, плаче від цього та страждає.
KILLER YOUR BOREDOM
5
0
377
Ось так живу...
Ось так живу: скидаючись з війни в війну.
І тілом ніщим із відзнакою зажури,
Все б'юсь тримаючи в собі ось ці тортури.
Як невільничий у полоні скрути,
Крізь мене йде багато різних, чередою.
У них хода поважна не швидка.
І вмерти легше ані ж стать собою,
Бо ні долі, ні життя.
О Боже правий, важка мука - сліпим-незрячим не здобуть.
Ти в світі цьому лише мука,
Страждений і розрідженний, мов ртуть.
7
2
361
Різдво
На вікні вже давно,
Мороз малює візерунки.
Відчуваєш? - це Різдво!
Приготуй подарунки.
Різдвяні дзвоники дзвенять,
Метушня і гам довкола.
Прикраси і гірлянди шелестять,
По телевізору реклама "Coca-Cola" .
Камін розпалений горить,
На 1+1 йде "Сам удома".
Ніндзя на підвіконику спить,
Поборола його втома.
Мандаринками Запахло.
На кухні Крабовий салат.
Старе радіо Заграло,
Розбивши будену тишину кімнат.
Різдво це особливе свято,
Різдвяний настрій загорить.
Радощів в сім'ї багато,
Різдвяна пісенька дзвенить.
9
2
461
Егоїст
Я можу все - таке моє прокляття.
Нема жаги до нового натхнення.
Колись вбивав одним своїм завзяттям.
І все життя тепер як повсякдення.
Я тут ніхто, й навряд чи стану кимось.
Старання ваші - марні мрії.
А час лиш скаже: "Все скінчилось".
Твоє страждання, паливо для безнадії.
Не зазнавайсь в своєму нраві.
Ти не безсмертний, зрозумій.
І кольори твої яскраві.
Погаснуть в вирі цих подій.
7
3
478
Життя
Життя це вічна мука,
Знаходь насолоду між страждань.
Життя як та отрута,
Пий без зайвих вагань.
Життя як лист на сонці,
Загнеться чи злетить?
Життя як промінь у віконці,
Зникне чи до тебе залетить?
Життя це ностальгічний спогад,
До смерті його донесеш?
Життя як вічне коло,
В кінці знову обернеш?
7
0
453
Той, ким ти його бачиш
А пам'ятаєш ти той вечір?
Коли ми разом йшли за руку.
А смак вина ти пам'ятаєш?
Яким запивала гірку розлуку.
Дорога та була додому,
Я думаю ти згадаєш.
І почуття ностальгії звільнеться,
Коли це в агонії прочитаєш.
Зорі сяяли тоді так блідо,
І хмарно досить так було.
Навіщо було прикидатись,
Коли тебе в душі шкребло.
Твої проблеми лиш на тобі,
Уже не мій це клопіт став.
Відчую смак вина я знову,
Не з тобою, але завдяки тобі до неї я упав.
7
0
364
Жах
З війни в війну,
Скидаючись роками.
Втрачаєш сам собі ціну.
Маривши самотніми ночами,
В душі знайдеш лиш чужину.
Від перебільшення до втрати глузду.
Від марних мрій до чистого абсурду!
На прив'язі у почуттів,
Дійдеш до випалюючих розум
снів.
І біль що схований роками,
І почуття провини на собі.
Відкриються з тихими сльозами,
Ламаючи тебе з собою в боротьбі.
13
0
422
Два мерці
Два мерці пливуть в труні,
Спільна у них доля.
Віддаючи останій подих Сатані,
Така була остання їхня воля.
Два мерці пливуть в юрбі,
Несуть їх на розправу.
Їх катують ще живі,
За їхню темну славу.
Спалили їх церковні дикуни,
Тіла ще десь палають.
І видко було, що вони,
За руки одне одного тримають.
Автори:
@miko_kokhay
@KillerYoureBoredom
10
0
588
Безнадії
Колись я згину під землею.
Колись і я почую мертвий дзвін.
Тікати - це лиш безнадійно,
Впаду в могилу безнадій.
9
0
411
Естетика
Просяк душею в сум подій,
Немаю безліч марних мрій.
І дощ, як дзеркало в мені,
Відкриє смутку асорті.
Я звик вже бути сам, один,
Вже втратив безліч я годин.
Дарма лиш намагаюсь,
І стільки помилок, а я в собі не каюсь.
І вже вп'яте я зламавсь,
В собі я часто помилявсь.
Мій власний вибір - це вони,
Вони пішли, як старі сни.
6
0
555
Поєднання
Ти тут?... Давно?... Чому?...Навіщо?
І віра у майбутнє, геть не віща.
Чому піддався в смак спокус?
Чи ти забув чому ти тут?
Чому прийшов? Куди ідеш?
І довго же, своє життя ти пронесеш?
І круг цей знову й знову...
В нескінченності полону.
Ніким не стали, й не були -
Лиш як частка всесвіту жили.
8
2
431
Апатія
Душа моя давно вже прогнила -
Здається я пізнав багато болю.
Немає віри в майбуття,
І здамсь тобі без цього бою.
В очах лиш біль і страх -
Стікають руки кров'ю,
Помру я в чотирьох стінах,
Палаючи любов'ю.
Чому, спитаєш, роблю це?
Навіщо всі ці драми?
Бо я люблю тебе!
Але нас рознесло вітрами.
Тепер мій друг лиш тьмарий розум,
А подруга - це темна ніч.
Шукаєш у мені цікаву прозу -
Отримуєш лиш безнахідь.
Я розумію вашу сутність,
Усю вашу природу.
І на собі відчув "могутність",
Отримуючи насолоду.
Нажаль так склалось - я другий,
Не бачу в цьому сенсу.
Для мене кожен з вас як дорогий,
Але прогнусь від цього пресу.
І кожен з вас шляхетним буде,
І кожен сам це знав.
Але про кодекс свій забуде,
Бо сам в собі він загнивав.
Ваш світ - ганебне місце,
І краще зараз я помру.
Ніж буду жити з вами вічно,
Не буду грати у цю гру....
5
1
423
Кредо війни
Ти відчуваєш слабину?
В твоїх руках ослабнув хват?
Борися, ти у цю війну.
Ти лише тисячний солдат.
Тут кожний мріяв і хотів.
Але так склалося в житті.
Тепер ніяких почуттів.
І чиста віра у душі.
Криваве поле, море трупів.
Вбивають ротами своїх.
І ворогам тепер отрута -
Наш крик і сміх.
Тримай крепкіше свого списа.
Не бійся смерті чи убить.
Тепер Вальгала як колиса.
І будуть же, тебе Боги любить.
Залізо б'є і гне метал.
І черепа людські хрустять.
Твій меч, тепер як той кристал -
Краї якого так блищать.
Коли уб'єш ти бодай двох.
Або п'ятьох потягнеш за собою.
Тоді в очах війни ти станеш Бог.
Й помреш з очищеной душою.
8
0
484
Вечірнє мариво
І ввечері темнім була там вона,
Якась дивна постать стояла така,
Дивилась вона кудись в далечінь,
І просто стояла на схилі подій.
Стояла й мовчала неначе німа,
Не чує, не гукне як тая глуха.
І глянувши в очі - одна пустота.
В душі лиш заграла тривоги струна.
Стояла й чекала когось в далені,
І видно по ній, що вже мертва в душі.
І бачила й чула вона теє все,
І лиш подивилась на це.
І в погляді тому і відчай і страх,
І сльози гарячі біжать по вустах.
Червоні як сонце, заплакані всі.
Стояла й мовчала на впрочуд мені.
Мовчала й ридала - дивилася в даль,
Когось там чекала, напевно печаль.
І мовила тихо, як подихом вій,
"Колись я була, а тепер лиш я тінь"
І з словом оцим, як крізь землю у сон,
Навпрочуд мені провалилась в вогонь.
І як не було її там,
Лиш полум’я слід залишився ще нам.
8
0
502
Віросповідання
В твоїх очах недільний ранок -
Дзвонять церковнії дзвони.
І всі чекали цей світанок,
Як шкода що не я, вони.
Знаходять вірні геть не вірних,
Кидають перші же вони.
А ти наївний, й хоч ти трісни,
Не бачиш правди, гіркої біди.
І в Бога вірять лише дурні́,
Не можуть правди відшукать.
А хто знайшов в собі тортури -
Той Бога вік не буде цінувать.
І хоч церковнії ці нрави,
Зі шляху вірного зіб'ють.
Але не вір, за ці же лави -
Такого як тебе уб'ють.
Коли ти сам у себе віриш,
Досяг чогось, поклавши сил.
Тоді тримай в собі же віру,
Бо все вже інше пил.
Не вір дешевим Божествам же,
Бо правда лише при тобі.
А після всих твоїх тортур цих,
Закинуть в пекло назавжди.
7
2
468
Піднесення
Живу як єгерь, як жебрак.
Кидаюсь я туди і сяк,
Ні дому ні притулку не знайду,
І все життя уб'ю на цю чуму.
Прокльони, гомін, почуття.
Найгірше бідство то є я.
Куди не прийду - проженуть.
І де не стану - прокленуть.
Хоча колись я мав багато,
І цінність знав усьому брату.
Але довірився одній.
І так залишивсь повз цих мрій.
Забрала все і не вернулась,
Пустив сльозу - лиш усміхнулась.
Отак повірив я одній,
І мертвий став на схилі мрій.
Помер в собі, помер в усьому.
Але воскрес же знову.
Не повзав, і не проклинав.
Лиш мовчки вийшов з цього сам.
Літати я навчитись мушу,
Літаю у своїх віршах.
І показати всім тим сукам.
Який на справді у душах.
3
0
399
