Віросповідання
Pirania Artist
В твоїх очах недільний ранок - Дзвонять церковнії дзвони. І всі чекали цей світанок, Як шкода що не я, вони. Знаходять вірні геть не вірних, Кидають перші же вони. А ти наївний, й хоч ти трісни, Не бачиш правди, гіркої біди. І в Бога вірять лише дурні́, Не можуть правди відшукать. А хто знайшов в собі тортури - Той Бога вік не буде цінувать. І хоч церковнії ці нрави, Зі шляху вірного зіб'ють. Але не вір, за ці же лави - Такого як тебе уб'ють. Коли ти сам у себе віриш, Досяг чогось, поклавши сил. Тоді тримай в собі же віру, Бо все вже інше пил. Не вір дешевим Божествам же, Бо правда лише при тобі. А після всих твоїх тортур цих, Закинуть в пекло назавжди.
25.06.2019
7
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Серафім
Гарний вірш…сміливо…Молодець!
Відповісти
25.06.2019, 11:06
1
Pirania Artist
@Серафім хехе, стараюсь)
Відповісти
25.06.2019, 11:39
1
Інші вірші поета
Естетика Піднесення Егоїст Різдво
Інші поети
Вікторія
@viktoriya_kiselova
Схожі вірші
Всі
Печаль прячется в словах
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
12
3905
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11532