Віросповідання

Pirania Artist

В твоїх очах недільний ранок - Дзвонять церковнії дзвони. І всі чекали цей світанок, Як шкода що не я, вони. Знаходять вірні геть не вірних, Кидають перші же вони. А ти наївний, й хоч ти трісни, Не бачиш правди, гіркої біди. І в Бога вірять лише дурні́, Не можуть правди відшукать. А хто знайшов в собі тортури - Той Бога вік не буде цінувать. І хоч церковнії ці нрави, Зі шляху вірного зіб'ють. Але не вір, за ці же лави - Такого як тебе уб'ють. Коли ти сам у себе віриш, Досяг чогось, поклавши сил. Тоді тримай в собі же віру, Бо все вже інше пил. Не вір дешевим Божествам же, Бо правда лише при тобі. А після всих твоїх тортур цих, Закинуть в пекло назавжди.

2019-06-25 09:56:05

7

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Серафім

Гарний вірш…сміливо…Молодець!

Відповісти

2019-06-25 11:06:03

1

Pirania Artist

@Серафім хехе, стараюсь)

Відповісти

2019-06-25 11:39:30

1

Схожі вірші

Всі

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

82

2

3304

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

70

4

10904