Milles horreurs
Perdix
Quand tu m'as dit d'aller mourir, Tu pensais me faire réagir, Tu m'as dit plus de mille horreurs, Dans le simple but que je pleure. Tu tenais tant à me détruire, Alors j'ai gardé mon sourire. Mais souhaites-tu que je t'avoue ? Que même sans me pousser à bout, Mes joues sont bien souvent trempées, Par toutes les larmes que j'ai versées. "Allez vas-y, suicide toi" Ça ne me fait ni chaud ni froid. Mais je t'en prie ne me tente pas, Résister est bien dur déjà.
2021-10-22 17:50:43
6
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
lys
Mais... C'est triste... Tu vas bien?😭
Відповісти
2021-10-23 06:41:13
1
Perdix
@lys Oui, ça va 🙂. Je t'ai déjà dit que je comptais pas me suicider, non ? 🙃 Par contre, c'est la deuxième fois que des gens me disent d'aller mourir (une fois pour rire, une fois pour me casser), ça m'énerve que ces gens ne réfléchissent pas avant de parler, je suis pas sûr qu'ils aient envie d'être responsables d'une mort 😑 ils peuvent pas savoir à l'avance comment se sent la personne (pas forcément moi, ils pourraient très bien le dire à d'autres à l'avenir) à qui ils s'adressent, et quels sera l'impact de leurs mots. :/ En tout cas, c'est très gentil de ta part de t'inquièter pour moi 😊
Відповісти
2021-10-23 06:57:45
1
lys
@Perdix ❤️❤️
Відповісти
2021-11-07 09:27:23
Подобається
Інші вірші поета
L'envie de vivre Ils ne pouvaient pas savoir Addiction Marguerite
Інші поети
Uina Ku
@mayor_hija
Lincevskaia_16_17
@Lincevskaia_16_17
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
70
4
11132
12
ᴅɪᴀɴᴀ ᴍᴀʏ
А море сліз вже висохло давно. Давно забуті фото й переписки. Я живу неначе у кіно, І це кіно трагедія, не більше.
87
4
8644