МАЛЕНЬКА КІМНАТА БЕЗ ВІКОН...
Маленька кімната без вікон, В ній знаходиться зламаний стільчик та ліжко. Маленький хлопчик там плаче гірко, Не побачить він більше доріжку. Білі стіни й закриті двері, Хтось ходить за ними. Він пише щось на папері, Для нього усі стали чужими. Проходили дні, Ставало все гірше. Батьки почули слова сумні, Не стало хлопчика більше. Маленька кімната без вікон, В ній знаходиться зламаний стільчик та ліжко. Матуся вже плаче там гірко, Її син не побачить більше доріжку.
11.04.2021
11
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Роман Тихий
Сумно... Маленька кімната без вікон - душа, що здалась, замкнулась в собі... Безнадійне очікування невідворотного. Жаль, що ніхто так і не зумів пробити вікно в цю маленьку кімнатку, щоб хоч в останні хвилини наповнити її світлом. Такі от образи та асоціації...
Відповісти
23.10.2021, 11:27
1
Схожі вірші
Всі
Чуточку внимательней
Неудачная попытка быть тем, кого сложно обидеть , Рвя бурю за улыбкой проникших эмоций И наивность уже стала себе лишь противна , Все пытаясь понять всех за скрытой дорогой ... Мимо мчат незнакомые люди , И не кто тебя уже не осудит : Всем безразлично твоя лишь обида , И что слёзы пускаешь себе на морозе Может так будет даже на лучше Без различных ненужных вопросов , О том " Как ты ?)" Тебе хорошо ли" Или в этом нет больше смысла и вовсе ... Разве безразличие лучший способ оплаты За свои выражающие сердце бурю эмоций..? Может стоит быть чуточку внимательней , К тем кому помощь и вправду поможет !
40
8
2051
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11523