Лаконічне

Олеся Шевчук

Дівчисько стояло біля вікна і глипало очима на небо, Воскуватий місяць на ворсині ночі заправляв світло у ковдру землі, Дощ лопотів у вікно, скроплював страхи вірою, або Зливався з диханням темряви, що глибоко пускала корені. "Сховай мене, місяць, під голівоньку свого спокою аж до раня, Щоб тіні розхлюпались з голови і загублені молитви вернулись до дому, Кожний синець після злітних смуг провокує вигорання, Кожне дев'яте коло мовчання." Дівчинка перенаселена думками, що час від часу зношуються, як старі сукні, Шепотіла собі у місячних фарбах серце - "тихше!" - Ховала під комір сорочки мрії, аби ніхто не зміг Накласти вето на колооберти відчуття.

2022-12-25 20:35:55

Інші вірші поета

Внутрішнє Донечко Зернятко світла Вітряне

Інші поети

Валерія Долінос

@Valere

Łahodnaja

@SomeMilkWithCoffee

BON BON

@bon_bon_c0xu

Схожі вірші

Всі

"Я буду помнить"

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Я буду помнить о тебе , Когда минутой будет гнусно И одиноко грянет в след Дождь смыв порою мои чувства Я буду помнить о тебе , Когда нагрянет новый вечер И ветер заберёт себе Мои увечены надежды . Я буду помнить, тот момент, Когда тебя со мной не стало Оставив только мокрый цент С того ,что в сердце потеряла Я буду помнить твой уход , Да может быть, тогда слезами Теперь совсем под тихий сон Обняв подушку крепко швами .

2421

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12261