За вечность, что в природе нет
Я, отказавшийся от рая, вокруг себя увидел вдруг, Как ангелов струятся стаи на трубный зов – шофара звук. Я, отказавшийся от счастья, средь суеты мирских дорог На твоё вежливое: <здрасьте> – переступил любви порог. И превратились мира будни, их пота соль, их грозный лик И страх: <а что же с нами будет?> – в прекрасный будущего стих. Над нами ангелы, что тени, слова приносят из огня, И мы теперь навечно в теме любви до судного до дня. Со страхом старости и смерти я каждый день и час борюсь, Пусть и боюсь как все, поверьте, но верю, что я к вам вернусь, Не столько телом, но душою, словами терпкими стиха, И стану снова удостоен дышать, писать и жить. Пока Благодарю Тебя, Создатель, за тайны мира и любви, За то, что просто я мечтатель, за руки крепкие Твои, За то, что выбран, удостоен искать Твоих желаний след, За то, что горд прошёл, как воин, и отказался от побед, От воли, родины и славы, от жара пламени костров, От денег, света, криков: <браво> и рук восторженных оков, За сны, когда уж обессилен, молил и пил с ладоней свет, За голос Бога, Его силу, за вечность, что в природе нет.
2023-02-12 07:04:40
0
0
Схожі вірші
Всі
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
2654
У серці...
Я думками завжди з тобою, Ім'я твоє шепочу уві сні. Як добре, що тою любов'ю, Я буду зігріт навесні. Колись я кохався з журбою, Всі враження їй віддавав. Проте, нагороджений долею, У серці тебе я сховав. І швидко темрява зникла, Зростало в моїй душі світло. Так швидко надія розквітла, Прийшло в життя наше літо. Я марю тобою кожну годину, За тебе і щастя своє я віддам. Для мене ти світ, ти - родина, І буду любити наперекір літам.
107
16
10325