За вечность, что в природе нет
Я, отказавшийся от рая, вокруг себя увидел вдруг, Как ангелов струятся стаи на трубный зов – шофара звук. Я, отказавшийся от счастья, средь суеты мирских дорог На твоё вежливое: <здрасьте> – переступил любви порог. И превратились мира будни, их пота соль, их грозный лик И страх: <а что же с нами будет?> – в прекрасный будущего стих. Над нами ангелы, что тени, слова приносят из огня, И мы теперь навечно в теме любви до судного до дня. Со страхом старости и смерти я каждый день и час борюсь, Пусть и боюсь как все, поверьте, но верю, что я к вам вернусь, Не столько телом, но душою, словами терпкими стиха, И стану снова удостоен дышать, писать и жить. Пока Благодарю Тебя, Создатель, за тайны мира и любви, За то, что просто я мечтатель, за руки крепкие Твои, За то, что выбран, удостоен искать Твоих желаний след, За то, что горд прошёл, как воин, и отказался от побед, От воли, родины и славы, от жара пламени костров, От денег, света, криков: <браво> и рук восторженных оков, За сны, когда уж обессилен, молил и пил с ладоней свет, За голос Бога, Его силу, за вечность, что в природе нет.
2023-02-12 07:04:40
0
0
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4021
La lune
Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!
49
14
1211