Пускай я не узнаю никогда
– Пускай я не узнаю никогда О чём кричит вожак летящей стаи, Куда они сегодня улетают, В какие нам прошедшие года. – Туда, где был когда-то молодой. Мечтой твой путь был, не бедой отмечен. Ты Богом был душой очеловечен, Одаренный тяжёлою судьбой. – Мой с каждым годом тяжелее груз Тот, что шутя закидывал за плечи. – Ты почему завёл о грузе речи? Ведь силы были, если верил в путь. – Я, нет, я не жалею, что прошёл. Оглянешься и станет, право, страшно. Но странно, что всю жизнь я строил башню – Она стоит, а вход я не нашёл. И стая птиц уселась на карниз, И смотрят вниз на мир, им так знакомый, И не страдают, что нет чувства дома. Не променять им верх на прочный низ. А я не сразу стал с душой летать – Мечтами поднимая, как крылами. И вот отдышка, годы между нами. Ну, что тебе мой юный друг сказать? – Скажи о чём кричат нам журавли, Летящие в неведомые дали. Скажи, ведь не напрасно вы страдали У этих башен на краю земли! – Уходят годы, тянет всё сильней Подняться в небо, пролететь над сушей Туда, где свежий ветер, юность дней, Где Бог даёт, не забирает души.
2023-07-11 14:34:56
0
0
Схожі вірші
Всі
У серці...
Я думками завжди з тобою, Ім'я твоє шепочу уві сні. Як добре, що тою любов'ю, Я буду зігріт навесні. Колись я кохався з журбою, Всі враження їй віддавав. Проте, нагороджений долею, У серці тебе я сховав. І швидко темрява зникла, Зростало в моїй душі світло. Так швидко надія розквітла, Прийшло в життя наше літо. Я марю тобою кожну годину, За тебе і щастя своє я віддам. Для мене ти світ, ти - родина, І буду любити наперекір літам.
107
16
10527
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
2806