Мне ангел
Мне ангел предложил прочесть тетрадь Какой-то жизни: правды и обмана, Стихов, обрывков прошлого романа, Детей, а их любить, растить, рожать. Я пролистал на лавочке в тиши. Закат спешил – успеть бы до заката. Там смерть в конце, там брат восстал на брата И о природе строчки хороши. Там безутешна старенькая мать, Толкают волны лодочку проворно, Там женщины стоят одеты в чёрном. Ну сказка, что с неё нам, право, взять? А ветер, засучивши рукава, Кружил над морем мальчиком упрямым, Командуя уставшей бурей-мамой, Вздымая в небо волны как слова. Ну, что нам чья-то лодка, чья-то жизнь? Сплошная беллетристика, поверьте. Лишь строчки мне понравились о смерти. Нам, только дай, о смерти расскажи. Вернул тетрадь назавтра. Ветер сник, Приплыла лодка да с гребцами к суше. Наверно спят и души свои сушат. Вот ангел вновь – иль то его двойник – Явился. – Ты прочёл мою тетрадь? Так завтра облачишься в тело снова И проживёшь от корки и до слова Последнего. О, Господи, опять! А я забыл их, помню только стих О мальчике над бурным морем синем, Где тает белой пены соли иней, Где сушат души, смерти грозный лик.
2024-02-01 12:58:55
1
0
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12790
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
3108