Кохання, яким воно є
Marina Parthenovith
Про кохання пишуть усі, Навіть і я вже писала. Ці вірші неймовірні Але такі печальні... То кидають, то знову разом, Чому усе погано? Життя, не справедливе... То кидає, то знову разом... Чому розбитії серця, Зцілити не можливо? А взагалі можна... І знов пішли рядки. Шкода мені усіх, Хто не кохав, а захворів. Шкода мені і тих, Хто не зіщнався. Шкода мені і тих, Кого покинули, давно вже... Шкода і тих, Хто кинув серед щасття. Дівчата, не сумуйте, Усе іще тай буде. Час все розтавить по місцях. Ви тільки не хвилюйтесь. Тай хлопці, не треба розтавання, Спертним все заливати. Не треба, іще їх стільки буде, Що аж набридне те кохання. Усі говорять, Що коли людина покохала, То вона щаслива... Щось не дуже видно... Тому напевно, Що кохання-це не щасття, Це біль й рощарування... Але вибір за вами.
2018-05-04 14:22:05
3
0
Інші вірші поета
Наболіло. Нове покоління Великий механізм Crazy-бабам
Інші поети
Mary
@Marin_98
Akira Yamanoka
@sasha_karabash
Схожі вірші
Всі
Минутой мечтания :)
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Я мнимо расскажу тебе о прошлом И заберу кусочек шоколада Рассказ уж будет длиться долго О том ,как было тяжело сначала Наверное это для тебя не важно Спрошу себя, а ты хороший ?) И почему же стоишь рядом Даря улыбку лишь прохожим Мой телефон звонит мне чаще , Чем слышу твой прекрасный голос Аккорды струн во взгляде малость, Когда увижу тебя где-то снова Про свои чувства смолчу вовсе , Чтоб не будоражить просто взглядом , Хватает только вкуса кофе Лишь думать о тебе минутой мечтания .
40
11
1602
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
1793