****
Хонна
Прийшов додому я, Вже вечоріло. Мене чекала дівчина моя, Скуйовджена й сумна. Спитав її я, Що вже трапилось, Котику моя? Вона мовчала, І соромно дивилась мені в очі. Тоді я був уж дуже втомлений, Тому і не звернув уваги. Наступний день Зустрів я вже самотній, Я був один в своєму домі. Я був один у цьому світі сам. Мені зрадила, Найближча для мене людина. Мене зрадила, Котику моя.. Вона обрала Запасний свій варіант. Вона обрала. І був для неї я тепер - Ніким... І не могла вона мені зізнатись, Що не відчувала вже нічого. І не могла вона мені сказати Прощавай. Ну що ж, життя продовжується, Жити буду. Питання тільки як? І нафіга.. І вже не хочу бачити її Ніколи я.
2023-07-06 14:40:48
3
0
Інші вірші поета
Єв.Геній - найкращій друг Світанок Один день Ἶρις
Інші поети
never_wasss
@never_wasss
Схожі вірші
Всі
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
2364
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12400