Ἡ εὐλογία τοῦ Ἑρμῆ (Благословіння Гермеса)

Хонна

То був хлопець у плетених чоботах. Сам не високий, з чорним волоссям. На вустах панувала посмішка змовницька. Очі іскрились від веселості і трішки від подиву. Він дивився на мене, Чому посміхався - мені невідомо. Що хотів від мене я також не знав. Хлопець просто дивився, А в очах вогонь все палав. Таке відчуття в мене склалось, Від хлопця з чорним волоссям в чоботах, Що сам він не знав, Навіщо мене зупиняв тою дорогою. Ми стояли на вулиці людній. Повз проходив народ. Хтось оглядався на мене, І хлопця у дивних чоботах. Хоча більшість бачили тільки носа свого. Ми стояли, дивились один одному в очі. Ми стояли - я, від подиву Він - змовницькі. І вже я збирався йти далі. Просто повернутись спиною до нього, Як він поклав руки мені на плечі. Він сказав одне слово: "Удачі" Бог мандрівників був то, Я отримав від Гермеса наставлення. Мені побажав бог у моєму поході "Удачі"!

2023-07-28 21:01:04

5

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Сандра Мей

Гарна розповідь. Є над чим задуматись в кінці. Гадаю оповідача чекають дивовижні пригоди )

Відповісти

2023-07-28 21:17:58

1

Схожі вірші

Всі

Печаль прячется в словах

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...

50

12

4750

La lune

Nadine Tikhonovitch

Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!

49

14

1492