Ми йшли далі, ми пройшли ліс, минули якесь справжнє болото. Ми просто йшли. Ми не вимовили жодного слова. Мені було боляче на душі. Важко, противно. Я хотів плакати. Думаю і друг мій єдиний відчував щось схоже. Ми йшли далі.

Я ніяк не міг зрозуміти, де ми знаходились. Пейзажи були мов штучно зробленими. Та і вся ця наша подорож. Спочатку здавалась реальною, але потім. Тепер, більше мені ці безкінечні пустища нагадували саме поля Асфоделей. Як раз всіх цих мерців не можна назвати поганими. Багатьох з них, але і добрими вони також не були. (я гірко посміхнувся собі під носа). «Що взагалі таке це добро, та зло… такі розпливчаті поняття. Не дарма у Аїда цілий суд існує, для вирішення того, куди потрапить душа». Тож, все це мені нагадувало саме Асфоделеві поля. Можливо Харон все ж таки трішки збрехав? Можливо ми зараз єдині живі у царстві мертвих? Не знаю…

Нам ще не один раз зустрілись місця бою, здавалось, що вся планета тут, це велике побоїще. Я зупинився.

- І заради чого це все? Чому стільки людей пало просто так? За для якої мети вони страждали??!

- Заради перемоги…

Ох уж ці перемоги...

Якою ціною зазвичай їх сягають.

Перемога в війні, або навіть просто у спорті.

Стільки зусиль, втрат, розчарованій.

Ох, перемоги - солодкий то дар.

Але чи варті вони того болю.

Перемігши самотнім залишися - сам.

Страждають серця, зникають життя всіх героїв.

Війни - то ігри богів.

І сотні тисяч забули, що таке мир.

То слово "перемога" вже здається пустим.

Але Ніка, обіймаєш ти крилами світ.

Ніко, врятуй нас від боротьби

За світло вуст твоїх чарівних.

Врятуй, і не змушуй йти

по головах друзів своїх

Будь ласка, богине..

Я розридався, без сил опустився на траву, та була високою, майже по пояс, тож усівшись я бачив перед собою тільки м’яку зелень. Дарвін опустився поряд. Я сидів і тупо дивився вперед – на траву.

Потім мені й сидіти стало важко, тож, я ліг. Перед моїми очима попливли десь далеко в вишині маленькі білі хмари. Я лежав, десь на руці своїй помітив декілька крапель крови, не моєї. Мабуть, то була кров, одного з воїнів, в котру я забруднився, підходячи ближче до них, та роздивляючи їх зброю. Мені було дуже погано. Трохи нудило. Я нічого не помічав, навіть Дарвіна.

Краплі крові застрягли в траві

Моє тіло лежить,

Пустий погляд спрямован до верху.

Кров проникає у землю,

Грозові хмари закрили все небо.

Перша крапля дощу впала на мене вночі.

Це були мої останні думки, перед тим, як я відключився від світу.

Tῇ ἐπαύριον

(Наступного дня)

На вулиці був зовсім ще ранок – годин п’ять чи шість. Для мене не звично, прокидатись в такий час, так ще й без будильника … Я взяв до рук телефон, на головному екрані висіло повідомлення від Дарвіна: «Привіт! Слухай, ти б тільки знав, що я сьогодні бачив у сні!!»