Підійматись у гору з кожною хвилиною ставало все важче. Та дорога, по котрій ми йшли – зовсім вже стала мокрою і слизькою. Кожні хвилин п’ять хтось з нас, я або Дарвін, падали й сповзали просто вниз на декілька метрів. Десь на середині шляху ми знайшли дерево, (взагалі то весь підйом був рівний, всюди. Де ми кидали свій погляд, були поля різних бур’янів. Тільки позаду нас лишились облагороджені поля Діоніса.

Тож знайшовши одненьке малесеньке дерево, ми з останніх сил відламали від нього собі дві імпровізованих палиці. З ними стало набагато легше йти, але навіть і тоді, ми іноді падали, та скочувались по багнюці. Все це тривало десь з пів години. Був справжній шторм, вітер бив в лице, в спину, в бік. Таке відчуття, що вітер дув зі всіх боків одночасно, навіть з середини мене. дощ був не стільки у вигляді цілих струменів води, що лились з неба. Це був один великий потік, що обвалився на нас зверху. Якби не постійний вітер, ми можливо і втонули б (ви звісно думаєте, що я все хоч трохи перебільшую. Можете не вірити мені, спитайте Дарвіна, він там також був, і все добре пам’ятає).

Але, як я вже сказав, це справжнє пекло.. тобто справжній холод. Уявіть, наскільки ми сильно змерзли. Ну рано, або пізно, так, або інакше все закінчується. Ось реально – раптом все стихло. Штормовий, ураганний вітер перетворився на легкий вітерець. Дощ скінчився, мов Зевсу набридло, і він вимкнув кран.

- Дивись, Дарвін

- Куди?

- Та не куди. Кажу, що мені цікаво, хто з давньогрецьких богів відповідає за дощ? Тобто чисто теоретично дощ, це ж вода, значить відповідальний Посейдон.

- Але дощ то ллється з хмар, або з неба, якщо мислити як давні греки.

- Не ображай греків, вони вже тоді знали, як саме утворюється дощ.

- Та окей-окей. Не бубни. Так ось, дощ ллється з неба, а небо, це царство Зевса, як ти сам казав. Тож я ставлю на те, що дощ, це справа царя богів.

- Ну можливо…

- А може взагалі все просто (Дарвін мотнув головою, як пес, намагаючись трохи обтрусити воду), за дощ відповідає якась третя особа, не Зевс, і не Посейдон. А інший бог, чи богиня. Може так?

- І звідки ти такий розумний, на мою голову впав.. не знаю, чесно. Я не пам’ятаю богів, що керують дощами.

- (раптом, Дарвін смикнув мене за плече) ДИВИСЬ!

- Що? (я обережно повернув голову, у бік, куди показував він. Взагалі рухатись потрібно було обережно, щоб знов таки не звалитись на землю)

- Та нічого, веселка, але ж яка..

На мить мені здалось, що це була не стільки веселка, скільки крила Іріди…

- Це вже діло рук Іріди. (моя вся мокра фізіономія розпливлася у велику посмішку)

Що то за сяйво Далеко у небі?

То Іріда крила свої

Розгорнула по всій цій планеті.

Це тільки заломлення світла,

Що і показує всекольорову палітру.

З білого, чистого сяйва з'явилась вона.

Веселка Іріди –

Єдина, одна.

- Та ти прям віршами заговорив, невже в тебе такий поетичний настрій?

- Сам не знаю, з чого це в мене таке вирвалось..

- УРАААА!!

- Ну скільки можна кричати, я скоро від тебе оглухну.

- Там «Перемичка»

- Де? Та ну? (тепер вже кричав я)

Ми прискорили свій крок, і майже побігли до достатньо великої двоповерхової будівлі.