На вулиці був зовсім ще ранок – годин п’ять чи шість. Для мене не звично, прокидатись в такий час, так ще й без будильника… Я взяв до рук телефон, та швидко переглянув стрічку в інсті, телеграмі, і заглянув на декілька хвилин в ТікТок. Останнє відео, котре я побачив було звичайним гороскопом. Казали що всіх близнюків чекають дивні зустрічі упродовж всього дня. «Як дивно, з ким же це я можу зустрітись сьогодні?». Я закрив цю маячну. Ще раз подивився на годинник. Вже була дев’ята ранку... Встав, поснідав, ну, та зібрався прогулятись по місту. Йти самому? Чи покликати друга?

«Дарвін»

(Відвідини – недавно)

Дарвін, привіт. Які в тебе плани на сьогодні?

Ще не знаю, валяюсь у телефоні. А можеш щось запропонувати?

Ну пішли тоді постираємо підошви своїх кросівок об вулиці міста

Можна і постирати.. Буду чекати у парку через пів години.

Оке.

Потрібно було поспішити, бо той парк знаходився за декілька кілометрів. Але я все-таки вирішив йти пішки. Повинен встигнути, а не встигну, так Дарвін дочекається. До речі, звісно я не зі справжнім Дарвіном товаришую, ні. Просто ми звикли називати себе по ніках у грі. Тож для мене він Дарвін, а я для нього Ікар. Так і живуть на світі давньогрецький міф і творець теорії еволюції.

Я вставив собі у вуха навушники, та ввімкнув важкий фонк, щоб не чути нічого, що відбувається зовні, далі на вуха також повішалась чорна маска, що ховала моє обличчя і самого мене від всього іншого світу. Відчинив двері на вулицю. Там панувала весна. Вже закінчувався травень – все було зеленим, дерева, земля, навіть мій дім був весь оплетений якоюсь рослиною, ну, з тих що в’ються і чіпляються за кожен маленький виступ стіни. Погода була не жаркою, небо все закрите хмарами, й скоро повинен був початись дощ. Я все ще стояв у дверях дому, та, отямившись, вийшов на вулицю.

Дорогою як то і буває у місті, ніхто на мене не звертав увагу. Це раніше кожен знав кожного, десь у 18 навіть ще столітті виходячи прогулятись по вулицях міста, тобі потрібно було вітатись майже не з кожною людиною. Але зараз я й у своєму дворі нікого наче не знав, та і мене не дуже. По дорозі я зайшов у магазин, та купив дві банки енергетику. Одну для себе, другу для Дарвіна. Потім все йдучи далі, і не звертаючи увагу на все, що відбувалось зовні моїх думок (а там то і нічого такого не відбувалось. З хоч трохи особливого можна було б звернути увагу на дві машини, що врізались одна в одну на перехресті. Але аварія була не серйозна, та водії автомобілів просто розбирались з поліцією, хто прав, хто винен, а менти заповнювали звичну купу паперу). Тож я спокійно йшов собі далі.

Раптом хтось мене смикнув за плече:

То був хлопець у плетених чоботах.

Сам не високий, з чорним волоссям.

На вустах панувала посмішка змовницька.

Очі іскрились від веселості та трішки від подиву.

Він дивився на мене,

Чому посміхався - мені невідомо.

Що хотів від мене я також не знав.

Хлопець просто дивився,

А в очах вогонь все палав.

Таке відчуття в мене склалось,

Від хлопця з чорним волоссям в чоботах,

Що сам він не знав,

Навіщо мене зупиняв тою дорогою.

Ми стояли на вулиці людній.

Повз проходив народ.

Хтось оглядався на мене,

І хлопця у дивних чоботах.

Хоча більшість бачили тільки носа свого.

Ми стояли, дивились один одному в очі.

Ми стояли - я, від подиву

А він - змовницькі.

І вже я збирався йти далі.

Просто повернутись спиною до нього,

Як він поклав руки мені на плечі.

Він сказав одне слово: "Удачі"

Бог мандрівників був то,

Я отримав від Гермеса наставлення.

Мені побажав бог у моєму поході

"Удачі"!

Я не зможу пояснити, чому саме я був впевнений в тому, що це був не просто якийсь місцевий псих. Можливо, тому що я по трохи і сам збожеволів, але в голові моїй тільки й крутилось одне слово, коли я дивився на цього пацана – Гермес.

Раптом в око мені потрапила якась пилюка, я почухався, а коли зміг зосередитись на Гермесі, того його і слід похолов. О боги…