Тріолет 37

Микола Мотрюк

Шматують землю урагани, Січе і креше градом з куль. Огнем цвітуть, горять тюльпани, Шматують землю урагани, Запечені терзають рани... Гуркоче, розмовляє "нуль"... Шматують землю урагани, Січе і креше градом з куль... Тут смерть собі будує храми, Простерла мору чорну тюль... Насліддя — цвинтар з прапорами... Тут смерть собі будує храми, Двохсотих височать кургани... Крик вороння — не спів зозуль... Шматують землю урагани, Січе і креше градом з куль...

2023-09-23 03:47:53

9

6

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (6)

Микола Мотрюк

@Н Ф Дякую...

Відповісти

2023-09-23 09:01:39

1

Лео Лея

В шістнадцяти рядках Реальний біль та сум, І правда ця гірка Кривавими сльозами Тече через серця І, мов шалений струм, Вертає з небуття Душі і тіла шрами... Читаючи 😢

Відповісти

2023-09-24 20:34:33

1

Микола Мотрюк

@Лео Лея Вічна пам'ять загиблим...

Відповісти

2023-09-24 20:40:53

1

Схожі вірші

Всі

Разве сложно сказать...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...

53

16

3199

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11395