Вислів "Терпи, терпець тебе шліфує" більше не підходить для мене.
Стало важко бажати собі і комусь смерті. Можливо, все стало налагоджуватися у моїй голові або ж навпаки.

Ніч 02:36.
Ми з Карою смачно повечеряли та присіли на старенький диван, який відкривав нам вид у вікно. Декілька хвилин між нами була зручна для нас обох тиша, але потім вона спитала мене:
-"Ти віриш у Бога?"
"Що?! А він тут причім."- подумала я.
-"Вірю. А що таке?"- відповіла я.
-"Тоді, як гадаєш чому він тобі не допоміг? Я чула твої тихі молитви учора."

Поки я шукала відповідь на її запитання, почувся дзвінок телефону Кари.

-"Так, я слухаю. Гаразд, відправлю її до Вас. Дякую, добраніч"- тільки це я змогла почути. Голосу по той бік трубки  зовсім не було чутно.

Я знаю відповідь на Ваше питання Каро:
-"Є люди, які зараз більше потребують його увагу ніж я, моє серце почекає."
-"Прийшов час тобі йти. Була рада зустріти тебе, бажаю тобі легкої життєвої дороги. Виходь на подвір'я, тебе вже чекають."- з ніжність бажала мені Кара.
-"Я прийняла всі можливі варіанти розвитку подій, тому вдячна Вам за цей час проведений зі мною."

На вулиці мене вже чекала машина і Ден. Місяць освічував мені шлях в майбутнє або ж забуття. Я була такою ж спокійною, як і в саду. Жодні думки думки не переслідували мене по дорозі в машину.
-" Рада тебе бачити Ден."- з посмішкою вигукнула я.
-"Я теж. На диво у тебе піднесений настрій сьогодні. Напевно, це на краще."

Я сіла в теж саме авто, що мене привезло сюди. Цікавість мене одолала і я спитала Дена:

-"Куди цього разу тримаємо напрям?"
-"Побачиш. Все, що не робиться - на краще. Запам'ятай це."

Складається таке враження ніби всі прощаюсься зі мною. Дуже дивно. Може я попаду сьогодні додому? Але це б була дурість. Навіщо комусь привозити мене сюди, а потім повертати назад.
Я одягнена в хорошу сукню та красиве пальто, але тілесні рани все ще давали про себе знати по дорозі в невідоме. Тиша між нами не зникала, ми проїжджали  містечко за містечком і мені стала вже набридати ця подорож, тому спитала:

-" Нам довго ще їхати?"
-" Близько години."- сухо відповів він.
-"Гаразд"

Сама не помітила, як повійки стали важкими та я заснула.

-"Мія, прокидайся ми уже на місці. Мія!"

В цей момент мені здалося, що мене будить батько. Відкривши очі, я побачити того ж Дена у класному костюмі. Оглянулась навколо. Побачила знову якийсь будинок, але на цей раз від був неймовірний. З впевненістю можна сказати, що це будинок моєї мрії. Чарівна тераса, декоративні туї та ялинки, клумби з розами, красива доріжка до будинку та сам будинок в стилі лофт.
Я мовчки вийшла з машини та слідувала за Деном. Він провів мене в середину будинку, а саме вітальню. В ній я побачила спокій. Камін в якому тріскотіли згораючі дрова, білий килим, скляний стіл на якому були фрукти та бутилка дорогого вина. Все було чудово.

-"Сідай на диван та чекай. Не вздумай тікати. Я доповім, що привіз тебе."

Я змогла тільки кивнути у відповідь, оскільки була зачарована цим місцем. Годинник показував 04:23. Я звісно здивувалась, що саме в такий час хтось хоче бачити мене. Чекала я близько десяти хвилин.
Почулися стуки, які надходили з другого поверху. Піднявши очі на сходи я побачила...