17 березня 2017 рік 

Обід 12:46

Я прокинулась від різкого болю в області серця в маленькій кімнаті на горищі. Голова йшла кругом від усі подій, які трапились. Я взяла себе у руки, підвелась з дивану та попрямувала в сторону маленького круглого вікна у кінці кімнати. Я ніяк не могла пригадати, що було після тих тринадцяти сходинок. 

Підійшовши до вікна, я побачила двох велетенських собак породи - кане корсо, велика обгородженна територія за якою густий ліс (на секунду здалось, що тут ховають щось дуже важливе), а ще конюшня з якої виходив невідомий для мене чоловік з конем і теж саме cтареньке BMW.

-"Щось тут не так... Чому я досі тут, і досі жива. Хоча... Кому треба моєї смерті, хіба накручувала себе вчора. Треба оглянутись"- роздумувала я, дивлячись на прекрасних кане-корсо.

Кімната була м'ягко кажучи жахлива. Старий диван на якому я спала, дерев'яний стіл з кріслом, пару книг на столі та аркуш паперу із новим латинським висловом "Saltem te tentavisse", що означає "Принаймні ти спробувала", а у кутику маленькими літерами "Temet nosce — пізнай самого себе".

-"Знову зрозуміло, що нічого не зрозуміло. До чого тут латинські вислови? Не можна просто написати, без загадок?"- трішки зі злостю бубніла я сама до себе.

Ну, виходу не було, я пішла до дверей і бінго вони на диво відкриті. Тікати вирішила я. Бігла по коридору, зійшла на перший поверх, знайшла двері виходу і мчала до воріт незважаючи ні на що. За мною почали гнатись собаки, я підбігла до воріт і почула крик:

-"Стій!!!! Стій, бо покусають!!"- кричав хтось за спиною.

Я не зупинилась. Ворота звісно були закриті, я почала шкрябтись по ним. Собаки вже наближались до мене і я почала відчайдушно дряпатись на верх, але нічого не вийшло. Далі, я притиснулась до воріт закрила обличчя і голову руками в очікуванні укусів від цих бойових собак.

-"Раз, два, три..."- рахувала секунди до зустрічі з ними.

Перший укус припався в бедро,а два інші в руки.

-"Джек, Майк!!! Фуу! Не можна! Свої!!!"- кричав той же голос зі спини.

Собаки відступили та чемно сіли навпроти мене. Я побачила кров на собі, але будучи в афекті не відчувала болю 2-3 хвилини. Потім біль вкрила все моє тіло, воно ніби горіло. Мені на допомогу прибіг чоловік, який попереджав мене та зупинив собак. Він глянув на мене так зверхньо і сказав:

-"Я не думав, що ви до такого допустите. Ви дали себе укусити, навіть не спробували їх зупинити."

-"В мене у пріорітеті була втеча з цього жахливого місця!"- кричала я на нього.

-"Чому одразу жахливого місця? Мені тут подобається."

-"Так... так.. це Ви.."

-"Ні, пані. Ви помиляєтесь, я лиш слідкую за безпекою та чистотою території."

-"Тоді хто, чорт забирай, привіз мене сюди та навіщо!?"

-"Про це я не можу Вам сказати."

-"Всі ви однакові. Ніхто, нічого, не може мені пояснити!"

Я піднялась із землі та попрямувала назад у будинок, бо виходу, як такого в мене не було. Потрібно обробити та перев'язати рани.

-"Давайте я допоможу дійти"

-"Не треба! Я сама піду! Де в домі аптечка!?"

-"В кухні друга полиця зверху."- тихо відповів чоловік.

-"Ще б я знала де кухня."- тихо пробурмотіла я про себе.

Я дійшла до кухні храмаючи та залишаючи після себе кроваву стежку. Взявши аптечку, я сіла на крісло та почала різати одяг на собі. Рани були досить глибокі, оскільки на мені був тонкий одяг. Відкривши аптечку, я не побачила нічого, чим я б могла обробити рани. Прийшлось промити водою та шукати щось інше. Я знайшла кабінет та побачила там дороге віски, прийшлось використати його. Зробила один ковток для сміливості, ну добре три і почала лити на рани. Охх, як мене пекло вогнем, як я кричала, але це ж краще ніж вода.

Через декілька хвилин, я вирішила оглянути кабінет. Я не побачила там жодної фотограції чи документи в яких могли б бути прізвища. Нічого, абсолютно нічого, тільки дубовий стіл, шкіряне крісло, книги та сигари. Останнє мені припало до душі. Я взяла одну сигару, відчилила вікно і робила затяг за затягом...  

Останній раз, я курила в 19, але коли дізнались батьки, вирішили нагодувати мене тими цигарками. Після цього, я пообіцяла їм, що ніколи так не буду. Ось, зараз, я стою у вікні з сигарою в руках і розумію, що я в повній сраці...