Глава 1
"Його погляд вбив мене"
15 березня 2017 рік
Весна- найпрекрасніша пора року, коли все отримує новий шанс на життя, навіть я.
Коротка передісторія:
"Мені 22. Русяве волосся, голубі очі, довге волосся та ріст 160 см (Нічого особливого). Я - типова дівчина в якої у планах був класний хлопець та робота, але не все так просто. Мене кинули усі і я залишилась одна у великому місті.
В моїй голові не було нічого, окрім думок про самогубство, щоб усе це був сон або ж вигадка моєї фантазії.
P.s. називайте мене Мія."
Цього року весна розчарувала мене, але я зробила ще один крок у нове життя.
Вечір 21:00
15 березня 2017 рік
Весна- найпрекрасніша пора року, коли все отримує новий шанс на життя, навіть я.
Коротка передісторія:
"Мені 22. Русяве волосся, голубі очі, довге волосся та ріст 160 см (Нічого особливого). Я - типова дівчина в якої у планах був класний хлопець та робота, але не все так просто. Мене кинули усі і я залишилась одна у великому місті.
В моїй голові не було нічого, окрім думок про самогубство, щоб усе це був сон або ж вигадка моєї фантазії.
P.s. називайте мене Мія."
Цього року весна розчарувала мене, але я зробила ще один крок у нове життя.
Вечір 21:00
Останні пів року я працювала у кафе "Back out". Робота не важка, щось типу "Ей, принеси", "Протри" або "Подай". До завершення моєї зміни залишалась година, ще обслужити близько 6-7 столиків. Все було прекрасно до останнього клієнта. Це був чоловік років тридцяти, гарно одягнений із останнім iPhone та дорогим годинником.
-"Доброго вечора. Ви вже готові зробити замовлення?".
-"Доброго. Так. Цезар, крем-суп та апельсиновий сік."
-"Все просто" - подумала я.
Ось я вже несу його замовлення. Йду в кінець залу до столика цього прекрасного чоловік і ....
-"Все просто" - подумала я.
Ось я вже несу його замовлення. Йду в кінець залу до столика цього прекрасного чоловік і ....
"БАХ, ТРЯС''- ага, це все зробила я.(Послизнулась) Суп залишився на мені, а от цезар і сік звісно на клієнті.
-"МІЯ!!! ТИ ЩО НАТВОРИЛА!"- чую, як шеф кричить з іншого кінця залу.
-"Вибачте, будь ласка я... я... не хотіла такого... вибачте..."- не могла вимовити ні слова і вже розуміла, що буде зі мною.
-"Сер, я прошу вибачення за нашу працівницю, її вже звільнено. Прийміть в якості подарунку три вечері на двох за рахунок нашого закладу"- мовив керуючий "Back out" Сем .
Чоловік сидів мовчки із кам'яним обличчям по якому нічого не було зрозуміло і лише дивився мені у вічі.
-"З Вами все гаразд?"- з тривогою спитала я.
-" Підніміться з колін!"- грубо крикнув він до мене.
Я встала із слізьми на очах.
-" Вибачте я... я... не знаю як так вийшло... це вперше."- знову і знову промовляла я.
-"Мія!! Забирайся звідси! Геть!"- крикнув Сем.
-"Щиро прошу пробачення..."- тихо прозвучало з моїх уст і схиливши голову я помчала в кімнату для персоналу.
Там чекало мене пекло... Ще 40 хвилин слухала притензії Сема та власника кафе, яка я невдаха та незграба. Крики, лайки, знову розчарування та пригнічення...
-"МІЯ!!! ТИ ЩО НАТВОРИЛА!"- чую, як шеф кричить з іншого кінця залу.
-"Вибачте, будь ласка я... я... не хотіла такого... вибачте..."- не могла вимовити ні слова і вже розуміла, що буде зі мною.
-"Сер, я прошу вибачення за нашу працівницю, її вже звільнено. Прийміть в якості подарунку три вечері на двох за рахунок нашого закладу"- мовив керуючий "Back out" Сем .
Чоловік сидів мовчки із кам'яним обличчям по якому нічого не було зрозуміло і лише дивився мені у вічі.
-"З Вами все гаразд?"- з тривогою спитала я.
-" Підніміться з колін!"- грубо крикнув він до мене.
Я встала із слізьми на очах.
-" Вибачте я... я... не знаю як так вийшло... це вперше."- знову і знову промовляла я.
-"Мія!! Забирайся звідси! Геть!"- крикнув Сем.
-"Щиро прошу пробачення..."- тихо прозвучало з моїх уст і схиливши голову я помчала в кімнату для персоналу.
Там чекало мене пекло... Ще 40 хвилин слухала притензії Сема та власника кафе, яка я невдаха та незграба. Крики, лайки, знову розчарування та пригнічення...
-"Нарешті, нарешті додому"- подумала я.
Дорога здавалась мені безкінечною. Я дивилася на ліхтарі, світло у квартирах, на машини, а ще дощ, і думала, як же до чортиків все набридло. Немає до кого подзвонити, ніхто не чекає мене у дома, нікому немає діла до мене і моїх проблем, я лишилась сама. З такими думками я повернулась додому, лягла у ліжко і зразу ж заснула.
"Це, як російська рулетка"
16 березня 2017 рік
Прокинулась я майже під вечір. Довго думала чи вчорашня ситуація була сном чи реальністю, але зайшовши на пошту я побачила свою заяву на звільнення. В пам'яті проскакували флешбеки тої ситуації і чоловік з його пронизливим поглядом. Він дивився на мене так ніби я була цілком оголена, така беззахисна і нещасна. Емоції досі переповнювали мене і я не могла нігде від них сховатись.
"Це, як російська рулетка"
16 березня 2017 рік
Прокинулась я майже під вечір. Довго думала чи вчорашня ситуація була сном чи реальністю, але зайшовши на пошту я побачила свою заяву на звільнення. В пам'яті проскакували флешбеки тої ситуації і чоловік з його пронизливим поглядом. Він дивився на мене так ніби я була цілком оголена, така беззахисна і нещасна. Емоції досі переповнювали мене і я не могла нігде від них сховатись.
-''Тук.Тук.Тук''
Те що я була налякана- це безсумнівно, бо я нікого не чекала.
-"Тук.Тук.Тук"
Довго думала, що робити, але вже ж таки вирішила встати і відкрити двері комусь невідомому...
Коментарі