ogolena/кс3
я сміюся з усього, чого лякаюся.
цих речей вже насправді не так багато:
раптом ніч перестане між зір тривати,
послизнуся у ванній (та інші каверзи).
я сміюся яскравою безконтекстністю
там, де плакати треба чи співчувати.
титанічні зусилля - крихкіші первісних:
ось між ребер пов'язка з бинтів та вати,
що тримає докупи нервові скінчення,
позбавляє від тиску кремезних значень.
іронічно забутися легко, наче
несерйозність - феномен, серйозно вивчений.
загартовую серце - тендітну дівчину,
надягаю броньовані хижі шати.
всі хвилини буденністю надзасмічені
(чи засмучені здатністю поспішати).
я кажу: все чудово, й щільніше кутаюсь
в простирадло страшенне самоомани.
срібні кулі, часник проти нього - марні.
пентаграми здаються чомусь трикутними,
повний місяць здається обличчям з віспою,
твої руки - мотузкою коло шиї...
я сміюся від щастя, коли не виспана.
лати трохи тріщать - дай нові пошию.
криголами твої бронебійні стримує
безліч ковдр, попід ними - жилет залізний,
а коли вже нічого ніяк не лізе,
найслабкіші місця закриваю римою.
та, скидаючи обладунки земного голема,
у вінку з небоквітів й повітрям'яти,
я хотіла б до тебе прийти оголена:
чи зумієш від цього не засміятись?
12.06.2021
8
4