Ханахакі
Він тримав мої долоні, Ніжно грів своїм теплом... Та чогось ті квіти в полі, Вже росли не за вікном... Тільки серце розуміло, Що жахливі квіти ті, Що долоні колись гріло, Обпікло до самоти... На долонях кров і рани, Ханахакі не межа, А між ребер, між тюльпанів, Ще живе моя душа... Піду спати рано вранці Знов у горлі пелюстки... Стебла розривають пальці, На плечах сидять пташки... Чом тримав мої долоні, Чом ти грів своїм теплом? Твої пісні на повторі, І не бути нам разо́м... Подивися, де ж ті квіти? Ханахакі не межа... Я навчився знов любити, Поки ще живе душа... Час мине і всі ті рани, Стануть згадкою про "нас", Та коли в тобі тюльпани, Не приходь пропав твій шанс... Ти тримав мої долоні, Та тепер їх загубив. І тепер ті квіти в полі, В тілі ти своїм взростив... Підеш спати рано вранці, Заховаєш пелюстки... Стебла розривають пальці, Квіти - душу на шматки... Що ж тепер пішов ти нафіг, Ханахакі - твоя смерть... Ти сьогодні вперше наче, Захотів подітись геть... Чом мої вірші читаєш? Та невже на самоті, Час подумати ти маєш, Чим я був в твоєм житті? Ти тримав мої долоні, Ніжно грів своїм теплом, Та тепер в твоєму горлі, Сотні квітів збились в ком...
2019-08-18 09:22:11
8
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Серафім
Чудово… Так чуттєво…
Відповісти
2019-08-18 09:26:27
1
Влад Котов
Вау😍
Відповісти
2020-01-11 16:21:21
Подобається
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11490
Приходи (RU-UA)
Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.
42
3
1266