А їй, тоді, 16 років було

Kсения Князева

А їй,тоді, 16 років було Була найкрасивішою з дівчат Але напевно, серце підмануло І все життя пішло аби зна як Як би дівчина знала, що чекає, Дарма не сумувала б уночі Їі дарма попереджали рідні Вона лиш тільки вірила собі Читаючи, що зорі предрікають, та віривши коханого словам Думки її фантазії душили, Але, нажаль, розбилися, що там.. Він боляче робив-вона трималась А він брехав, і оком не кліпав! І вдень, вночі лиш сльози на подушку лила І серцю дуже боляче робила Вона тоді, листа чекала, сиділа все біля вікна Але тоді, нажаль, не знала розрахували небеса Похмурим днем, маленька нестримавшись, Піднесла до зап'ястя гострий ніж І спогади лиш тільки, лиш... Вона взяла задрепаний той зошит Останній раз писала там слова І душу тиснув велечезний тягар "Ну здраствуй, рідна тітко, смерть моя" Їй боляче було Сльоза стікала, І все писала ті сумні слова, Коли він обіймав їі згадала... "Але я б краще стрімголов тікала, Мені ж матуся радила моя" Він прочитавши ті слова молив: "Терпи, терпи, отам швидка вже їде Не чула вже мала тоді тих слів, очей не бачила Бездиханне лиш тіло серед ванни, вона тоді, Мов як жива була.. От день минув, який же ти нечесний! Навіщо про любов ти їй брехав? Якщо ти обіцяв кохати вчора-даремно іншу дівчину пізнав! Її ти враз від серця відірвав Ти знову людям брешеш, як ти можеш!? Все віриш у пробачення? Та ні, ти час назад спочатку поверни! Цінуйте, люди, те, що зараз є! Не ображайтесь і дарма не плачте, Бо доля може різко повернути І так, що аж у грудях заболить І будьте обережніші, ви, люди, Щоб у сльозах до Бога не молить!

2018-11-04 10:33:00

3

4

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (4)

Сніданок з Едемом

Не с дівчат, а з дівчат

Відповісти

2018-11-04 11:04:47

Подобається

Kсения Князева

@Сніданок з Едемом спасибо

Відповісти

2018-11-04 11:07:25

Подобається

Kсения Князева

Не заметила

Відповісти

2018-11-04 11:07:39

Подобається

Схожі вірші

Всі

Кохаю

ᴅɪᴀɴᴀ ᴍᴀʏ

Я впізнаю тебе серед тисячі лиць, І тихенько, крізь світ, побіжу, І нехай вже позаду мільйони столиць, А я в полі тебе обійму. Обійму і заплачу від щастя свого, Мабуть, більшість йому навіть заздрять, А мені вже давно на них все одно, І на те, що вони мені скажуть. Я, мій милий, єдиний, тобою живу, І в повітрі ловлю твої нотки, Я для тебе співаю і стрічку нову, Запишу у своєму блокноті. Ти малюєш мій сон із мільйону казок, У якому такі різні барви! Ти даруєш мені той рожевий бузок, А із ним, мов мереживо, чари. Від обійм, поцілунків твоїх я горю, Мов метелик над вогнищем синім, Боже мій, якби знав, як тебе я люблю, Якби знав, як без тебе я гину.

98

15

7494

Я тебе по-справжньому кохала...

Вікторія Тодавчич

Я тебе по-справжньому кохала... Так, неначе зовсім не жила. І тобі лиш серце відкривала, Я тебе кохала, як могла. Я тобі всю душу і все серце, Все віддам, ти тільки попроси. Я тебе кохатиму до смерті, Я з тобою навіки і завжди. Я тобі відкрию таємниці, Все, що маю — все віддам тобі. І поля, і чистії криниці, І прекрасний спів тих солов'їв. Я тебе по-справжньому кохала, Весь свій час, я віддала тобі. Я була наївною . Не знала, Що не брешуть тільки солов'ї.

44

15

1071