Дуалістичність потягів душевних
Химера Зеленоока
Я все так ніби вчора пам'ятаю: Зневаги вуст розпечений метал. Ненавиджу тебе чи все ж кохаю? На це мій розум відповідь не дав. Чуття галопом мчало крізь пустелю В примарний рай обіцяних оаз. Моя наївність підпирає стелю, Зігріта блиском натяків прикрас. Ти граєш соло порухами тіла І віртуозністю сплетіння слів. А я іще невміло й несміливо, Іду на поклик твій, як ти велів. Ти - слабкість, за яку себе картаю. Але з життя мого не йди, молю. Ти - сон, в якому ранку не чекаю. Ненавиджу тебе і все ж люблю.
2018-06-17 19:46:06
8
5
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (5)
Химера Зеленоока
@Субстанція Ночі Merci😊
Відповісти
2018-06-17 19:48:39
1
Химера Зеленоока
Можливо🤔
Відповісти
2018-06-17 19:51:05
1
Химера Зеленоока
Merci😊
Відповісти
2018-06-18 07:01:53
Подобається
Інші вірші поета
За крок до... Діва Сон Митцям
Інші поети
Схожі вірші
Всі
Намалюю
Вікторія Тодавчич
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
2835
У серці...
Катерина Данилевська
Я думками завжди з тобою, Ім'я твоє шепочу уві сні. Як добре, що тою любов'ю, Я буду зігріт навесні. Колись я кохався з журбою, Всі враження їй віддавав. Проте, нагороджений долею, У серці тебе я сховав. І швидко темрява зникла, Зростало в моїй душі світло. Так швидко надія розквітла, Прийшло в життя наше літо. Я марю тобою кожну годину, За тебе і щастя своє я віддам. Для мене ти світ, ти - родина, І буду любити наперекір літам.
107
16
10565