Війна
Viktoria Miller
Спокійно крокуючи містом Поглянь навкруги: Вже пройшло те літо, Коли війну вели. Відцвіли ті гвоздики, Які на мармур клалИ. І лягли під мармур Чиїсь сини. Ти поглянь навкого: Щось змінилось, авжеж? Відспівали в церкві Чорний кортеж. По дорозі сміло Ти ходити зміг Через те, що відболіло Тим, хто переміг. Матерям героїв Поклонитись варто Бо серце - як зброю- Видерто й отдато Солдатським дружинам- Руки цілувати Що сльози-дюжинами Треба рахувати. Що діти-орлята, До подвигів звуть, Бо війна триклята Заступала путь... А героям, що їх незлічити, Від держави-посмертна медаль. А війна-то людей калічити, А війна-то гіркий шпиталь... Тож, зупинившись отак серед міста, Ти очима шукай небеса: І подякуй героям за літо, Коли скінчилася війна.
2019-01-11 18:54:48
6
0
Інші вірші поета
...О сьомій ранку Давай... Мовчи
Інші поети
Khokh..
@khloudm99
Схожі вірші
Всі
Я і ніч
Анастасія
Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.
105
8
13090
Мої слова
Ай
Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.
85
0
4796