Дивні діти

Божевільний

Бідні дивні діти : вони мусять страждати, бо дано їм уміти дещо більше вбачати. Вони ховатись повинні від вузьких людей, хоча ні в чому не винні, та стільки мають проблем. Їх бояться, не розуміють : їхні голоси звучать вище, та не погоджуються з цим люди і мріють, щоб їхні голоси були набагато нижче. Люди мріють, щоб діти були звичайні всі, всі до єдиного мали нормальні думки, були нормальні! Ставати вищими їм нічого. Мені сумно, що дивних дітей вбивають, сумно, тому що дорослі їх просто не знають.

2019-05-25 15:05:07

Інші вірші поета

Дозволь запитати... Море Міг би... Клітка

Інші поети

Psychopathe Vili

@psycho

Фія

@sofiaaa_k

Hell_ga

@Hell_ga

Схожі вірші

Всі

Я і ніч

Анастасія

Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.

105

13100

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12146