Роздоріжжя
Кароліна Дар
Я залишусь на роздоріжжі без тебе й без імені, Не кричатиму, не молитиму, просто піду. Тільки очі із неба засяють волошками синіми, Сиплять блискітки срібні на кригу між нами тверду. Поверну в інший бік і губитиму сльози лиш перлами, Може, вітер улітку закотить в зелену траву, Може, як насінини, зростуть аж до неба стеблами, Може, наче крижинки, розтануть у ніч грозову. Може, діти знайдуть і додому нестимуть, як м'ячики У долоньках маленьких, неначе предивні скарби, Дивні мрії мої вже чужі зігріватимуть пальчики, Розростуться по світу, як після дощу гриби. Я залишусь на роздоріжжі без тебе й без імені, Не кричатиму, не молитиму, просто піду. Тільки спогади, мої вірні картинки сповільнені У кутку в темну скриню, всміхаючись, мовчки складу.
2019-02-05 16:33:21
7
0
Інші вірші поета
Білий птах Скажи... Зимова ніжність Казкова елегія
Інші поети
Molly Walker
@mollywalker228
Схожі вірші
Всі
Чуточку внимательней
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Неудачная попытка быть тем, кого сложно обидеть , Рвя бурю за улыбкой проникших эмоций И наивность уже стала себе лишь противна , Все пытаясь понять всех за скрытой дорогой ... Мимо мчат незнакомые люди , И не кто тебя уже не осудит : Всем безразлично твоя лишь обида , И что слёзы пускаешь себе на морозе Может так будет даже на лучше Без различных ненужных вопросов , О том " Как ты ?)" Тебе хорошо ли" Или в этом нет больше смысла и вовсе ... Разве безразличие лучший способ оплаты За свои выражающие сердце бурю эмоций..? Может стоит быть чуточку внимательней , К тем кому помощь и вправду поможет !
40
8
2508
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12009