Вістря

Юлія Ципляк

Розтинаючи час на «до» й «після», Людство ніби заточує вістря, В своє ж серце встромляє, щоб кров Пролилася, а з нею й любов. Розбиваючи шлях і дорогу, Людство нищить свою ж перемогу. Людство гине в своїх же руках І за страхом породжує страх. Пробиваючи рани в тілах, Людство тисне ножі в кулаках І ховає за спиною зброю, Воно йде на всіх інших з війною. Розстібаючи куртку добра, Людство робить, на жаль, це дарма Й залишає лише на собі Черству душу, що тоне в журбі. 17.05.2022

2022-11-21 14:33:19

Інші вірші поета

На папері Ти - єдина, кого я люблю --- •••- • •-• ***

Інші поети

newOlyaPole

@newOlyaPole

Mila Kaminska

@kammille

Сергій

@sushko18

Схожі вірші

Всі

Дівчинко

Ай

Рятувати старі ідеали немає жодного сенсу, все сведемо до творчості або дикого сексу. Зруйнуємо рамки моральних цінностей, напишимо сотні віршів і загубимось серед вічностей. Наш голос лунатиме і поза нашим життям. Дівчинко, просто тримай мене за руку і віддайся цим почуттям.

103

4378

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11523