"Люди"
Честер Фінч
А люди все будують храми. Слізьми оплакані, серцеві драми. А вітер все не стихне, не замовкне. Все віє в сторону яку, я оминаю збоку. Скільки я разів, думав про минуле.. Та те минуле, про мене і не думає. Скільки я казав, та чи хтось почув? Скільки я почув.. Краще б і не чув.. Бачив я тварин, що людьми були! Та і тих людей, що були свиньми.. Тут насправді, важко все збагнути. Краще жити на Землі, а не просто бути.. Краще бути людяним, а не людоїдом.. Не з'їдати в людях, віру та надію..
08.07.2023
5
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Lexa T Kuro
Класно!👍👏Я вже не раз говорила Вам, що мені подобається Ваша філософія та пошуки відповідей на запитання, які цікавлять "не сплячих" людей. Дякую за цей вірш! Моє Вам БРАВО!👏👏👏 Нехай поряд буду Люди з великої літери! Натхнення та тепла для душі!🌈☀️
Відповісти
09.07.2023, 05:56
1
Честер Фінч
@Lexa T Kuro Я завжди вам радий❤️ Дякую вам за ваші коментарі👏😘
Відповісти
09.07.2023, 07:13
1
Lexa T Kuro
@Честер Фінч Намагаюся своєчасно "заходити в гості" до улюблених авторів... Але нажаль не завжди буваю в мережі зараз... Навзаєм! Я завжди від душі 💞🤗🙏☀️
Відповісти
09.07.2023, 07:16
1
Інші вірші поета
"Погляну в очі я твої" "Неприйнятний Митець" "Чудовий день" "Ти-друг чи ні?"
Інші поети
Fantasy Queen
@clear_argent
Edelweiss
@Edelweiss
Схожі вірші
Всі
Моє диво
Фαйղα Եօթթí #AР #FN
А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno
46
5
1404
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
3924