"Час знову робить з мене демона"
Честер Фінч
Час знову робить з мене демона Моя філософія - бути присутнім знову, У буденності сірих монотонних буднів. Залишки себе десь у розірваних віршах, Блукаю у безодні своїх страхів, Яких сам собі створив З роками доглядав, і вірив їм. Залишу після себе лише слід, І не більше... Сам копаю яму, і дивуюсь Простим речам На сторінках потертої книги, я на останніх рядках. Слова змінювали не раз, Холодний вітер роздавав смуток А я розкривав долоні, та приймав все собі Втрачений час не повернути Я потопив свої кораблі... Час знову кидає виклик мені, Бути собою, чи піддатись долі своїй Десь у гущавині лісу Блукаю у темних місцях, Бажаю побачити світло, Хоча би у власних очах...
2024-10-07 20:29:52
0
0
Інші вірші поета
"Книга Життя" "Минають дні, минають ночі" "Досить" "Глибина"
Інші поети
Схожі вірші
Всі
Я граю лише уві снах...
Nadine Tikhonovitch
Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...
131
25
5504
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12007