Як оточення
Керо Лайн
Тепер не потрібні навіть слова, Я засинаю в самотній кімнаті. Мова чиясь для мене німа, Не чутна і небачена. Чи варто сховати, Чи знати напевно, Що кохання– це найкраще спасіння. І все те даремно, Що не про любов, Бо ми мріємо знати куди хто пішов. Уламки фраз лізуть у голову, Вони збереглись недбало й невдало. Не чутно нічо про нашу розмову, Спіткало її лихо, зачинилось тихо. У інших масштабах видно, Як тут темно і світло. У інших світах все зрозуміло, Що я мав би тебе відпустити. Що мав підписати тобі злочин– Викрадення мого серця За кілька хвилин. Але ти траплялася мені як оточення Базмежну кількість разів.
2023-07-31 16:56:58
2
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Керо Лайн
Щиро дякую 💕
Відповісти
2023-07-31 17:01:53
Подобається
Інші вірші поета
По жорстокому добре Символ як воювали Давай зі зброєю Наказ
Інші поети
White_Fox_
@White_Fox_
Схожі вірші
Всі
Question 1?/Вопрос 1?
shadowlinxxx morgan
The girl that questions everything,is a girl that needs many answers.She wanders the earth trying to find the person that can answer her many queries.Everthing she writes has a hidden question that makes her heart ache and her head hurt.She spends days writing sad story's that she forgets her sad life.Shes in a painful story that never ends,she's in a story that writes itself.The pages in the book were filled ever so easy,because her heart wrote it for her.She spent her life being afraid,that's what made it so boring.Finding her passion was easy,but fulfilling it was the hardest part of all.Her writing may be boring and sad,but it's what keeps her sane. "She had all the questions in the word,and he had all the answers." Lillian xx
45
8
4757
Намалюю
Вікторія Тодавчич
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
2813