Щось забуте

Керо Лайн

Щось забуте у небі ще спить, Ранки п'янкі від вина, А пальці вщент розбиті, Як осколки з вікна. Щось забуте, старе, як касети, Вальс на драмі новій, Танцювали вони як кларнети Спішно, дзвінко мимовіль. Щось забуте голубило погляд, Мов осоння ніжило рай, Тільки та клята дорога Вибиває цей шрам. Нехай. ...Бо забуте горіло в тих перестрілках, Кулі охоплювали рани, А вони танцювали на сопілках, Щоб забути час, хибні плани. ОСО́ННЯ Незатінене місце, що освітлюється та обігрівається сонцем. 06.07.2023.

2023-07-10 07:20:06

Інші вірші поета

Дай назву цьому віршу сам Як оточення Давай зі зброєю Хай малює преса

Інші поети

Наталія

@di_di_badabum

I_am_not_star

@I_am_not_star

BON BON

@bon_bon_c0xu

Схожі вірші

Всі

Хай буде так

Юлія Богута

«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.

5694

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12393