Луціана ішла на нараду. І думала: «о господи який цей світ шумний, а туди куди я йду ще шумніше». А там зібралося багацько людей, більшість з яких знали її і недолюблювали: бо вона досягла в кар’єрі висот яких їм ніколи не посилити. Необхідно було обговорити декілька важливих питань по роботі і їй довелося вислуховувати пропозиції цих ханж.
Потім вона прогулялася по центру місту і дивилася на вуличну виставу. Там люди з вогняними факелами робили трюки. Було цікаво: пізніше Луціана дізналася що треба було брати білети, але її ніхто не помітив через її «режим невидимості» який вона вміє включати коли в натовпі хочеться побути наодинці.
Нещодавно Луціана почала боротися за місце в компанії коханого. Довго і багато писала їм в меседжер перш ніж вони відповіли. Й відмовили. Її це засмутило, да так що в Лімбо відобразилося. Вдруге вона пережила дещо подібне і можливо навіть в грубішій формі. Проте це не привід здаватися, сказала собі Луціана і вирішила трудитися ще більше відточуючи свою майстерність-щоб одного разу стати там своєю. Було таке відчуття, що лиш там серед них вона знайде своє місце, адже це люди з якими її об’єднувала одна пристрасть і це любов до темного мистецтва. Лиш там, серед них вона могла віднайти друзів чи навіть сім’ю і збудувати міцний соціальний статус. Це важливо для кожної людини і Луціана знала що зможе все і навіть більше, коли лиш повірить в себе.