Послання

Субстанція Ночі

Ти думаєш надто багато. Зберись. Від світу, від інших, від себе сховатись... Що було сьогодні, що було колись... Хто дав тобі право так з себе знущатись? Замружити очі, втекти, уникати... Як смів докотитися ти до такого? Фальшиво всміхатись... Фальшиво кивати... Не чути безживного голосу свого. Одумайся, досить! Чи ще не набридло? Влаштовують власні напружені плечі? А погляд у дзеркалі, той, остогидлий, Який так вимолює підлої втечі? А може і зовсім не дивишся в себе, Згадати не можеш, які ж в твої очі? Відтінку ялини?... Блакитного неба? А може і карі... Чи кольору ночі? Ти хочеш рятунку? Заманлива думка. Та ніхто не зайде в зачинені двері, А вся адресована тобі підтримка Згорає і меркне в твоїй атмосфері. Давай порахуємо всі чорні миті, Щоб ти побачив, що твориш з собою. Біле чи чорне? Ми будем квиті, Коли свої страхи назвеш сміло "грою". З чого почати? Турбує питання, Метається ехом по закутках мозку. Як птаха безкрила, це тихе послання, Благаючи, гасне на чорному воску.

2019-07-07 11:28:36

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (5)

Серафім

@Субстанція Ночі Хах. Поки жива. Ти теж, тримайся…

Відповісти

2019-07-07 12:32:43

Man Vi

Класно ^^

Відповісти

2019-07-07 14:22:59

Подобається

Субстанція Ночі

@Man Vi спасибі))

Відповісти

2019-07-07 15:03:15

Подобається

Інші вірші поета

Найгіркіший хміль Золота тюрма Я ж тобі допомогти хотів Любити ти просто не вмів

Інші поети

Відьма

@Aleksandritti

Erebus

@Erebus

Де Лайт

@fosfadok

Схожі вірші

Всі

Тишина ночного неба

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот

3513

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

4849