Подруга
Існує здавна, кісток холодних її дотик
Пронизує живе все до кінця.
Ніхто не знає, де буде його останній подих,
Чи то в музеї, чи то у квіткаря.
Можливо в день святковий відбудеться ця зустріч,
Можливо в старості, коли настане час.
А може це лиш плід чиєйсь уяви,
Звичайний сон, що бачив кожен з нас.
Ті воїни, що десь там помирають,
Що їхня доля переходить з уст в уста,
Вони про допомогу Бога просять:
"Спаси ти, Боже, не втікай!
Врятуй ти жінку і дітей моїх,
Нехай вони поїдуть в кращий край!
Як смерть кістлява вздожене і їх ,
То в пеклі жити - це мій рай!"
Та він не чує тих молитов,
Байдужий він до цих людей,
А смерть кістлява знає міру
Прийде по жінку і по дітей...
2018-10-09 17:45:34
6
0