#хочубачитидебати

Ангеліна Пилипенко

Настав час тих прийдешніх звершень, Час змін і час переворотів. Для нації це хоч й не вперше, Але більш важливо, ніж доти. Ми тут - ніби на перехресті, І тяжко над нами висіли Повинність, що маємо нести, Діла, що звершить не зуміли. Невже геть немає? Невже незалежність скінчилась? І ніби сам рік промовляє, Що то нам Свиня так помстилась... Це вибір лиш твій, українцю, Що брати - старе чи майбутнє. Нам годі неправди по вінця, Так, ніби " війна та відсутня. Хоч згаяне не воротити, Змогли всі, що встигли, сказати, Та варто ще раз повторити: "Я бачити хочу дебати!"

2019-04-14 14:47:57

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Ангеліна Пилипенко

Висловлюю те, що на душі😊

Відповісти

2019-04-14 14:53:59

Подобається

Схожі вірші

Всі

Печаль прячется в словах

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...

50

12

4468

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12062