Він душу дав, щоб ти пожив
Андрій Лісовий
Він душу дав, щоб ти пожив, Йому ціни немає вище, Поки ти спав, то він служив Його домівка - попилище... Він там ночує десь окопі, Зі страхом ранок зустріча, Ти ж тут, удома, у Європі, Вигулюєш елітне собача... Йому не треба твої гроші, У нього радість - боротьба, Будь просто вдячний за розкоші, За мирне небо в немовля...
2020-11-17 09:18:00
10
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Nadine Tikhonovitch
Наші немовлята, на жаль, не мають мирного неба...
Відповісти
2020-11-17 19:05:13
1
Андрій Лісовий
@NikAwerkiev можливо. Але національна свідомість стоїть вище будь-який грошей.
Відповісти
2020-11-19 08:53:34
Подобається
NikAwerkiev
@Андрій Лісовий сознательность социума безусловно дело благое, но как по мне, национализм к добру не приводит, это моё субъективное мнение, к сожалению Украина сейчас идёт по пути Германии в 1938-1939 года, вот только военный потенциал не такой и времена уже не те, а идея та же.
Відповісти
2020-11-19 19:39:29
Подобається
Інші вірші поета
Берестечко "Павтаріть"...? Доля Все ж люди просто люди
Інші поети
Asker Nerys
@Asker_Nerys
Dr.Theo
@Foli_officiel
Схожі вірші
Всі
Сумую без тебе
Вікторія Тодавчич
Сумую без тебе, кохана Так важко на серці мені. Приходь ти до мене жадана, Щоночі. Хоча б уві сні. Загляну в кохані я очі, Не йди, прошепчу. Я люблю. Та довгі безсоннії ночі, Вбивають вже душу мою. Прошу я, відкрий моє серце, Ти подихом ніжним своїм. Відчиню заховані дверці, Закриті на сотні замків.
53
39
2465
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12383