Наступного ранку Вовчик підготував сюрприз. Мало було налякати. Він знав, що хоч і набагато сильніший, але Грицько може дати відсіч і таке вже траплялося. Щось таке було в цьому хлопцеві, простакуватому і не наділеному якоюсь надзвичайною фізичною силою, але не боягузу. Тож треба принизити його при Сонді. Щоб та бачила, з ким не треба водитися. Та й провчити при всіх.
Дівчинка прийшла завчасно. Сіла на своє місце за першою партою. «Добре все бачитиме», подумав Вовчик, «буде цікава вистава для неї». Грицько ж спізнювався, як часто бувало. Цим і скористався підступний здоровань. Ось відчиняються двері, до уроку – менше хвилини. Здоровань цього чекав. Впевнившись, що заходить саме Грицько, зловив його, затиснув однією рукою голову, а іншою вимастив йому обличчя якимось брудом, що тримав у руці. Де він того тільки набрав? Той пручався, відпирався, а Вовчик міцно тримав і мастив як тільки міг. Увесь клас повскакував зі своїх місць, здійнялися галас, регіт, окрики. Грицько в якийсь момент вирвався і тут же зацідив Вовчику під око. Одразу ж отримав кілька ударів від здорованя. Бійку припинила вчителька, що поспішала на урок. Засапаний, брудний, з червоним обличчям Грицько та самовпевнений, вдоволений хуліган стояли біля дверей, інші учні посідали, хоча тиші в класі не було.
- Що це коїться? Що сталося?
Хлопці мовчали.
- Що сталося, ще раз питаю? – гучніше спитала вчителька.
Принишк і ввесь клас.
- Раменко, що з обличчям? – але не дочекавшись відповіді – Йди вмийся! Вова, все добре? Сідай!
Грицько вийшов з кабінету. Сонді, що досі мовчки спостерігала за тим, що відбувалося прямо перед її очима, піднялася і не питаючи навіть дозволу теж вибігла.
- Ого?! – пронеслося між учнями.
- За Грицьком побігла.
- Ага. Вони ж ходять разом.
- Парочка!..
Катя, почувши це все, відвернулася до вікна. Так швидко все відбувалося!
Вовчик, побачивши реакцію Сонді, вже не був таким вдоволеним. Щось його витівка мала зворотний ефект…
- Тиша! Починаємо урок…
Учень прямував до вбиральні. Добре хоч коридори були вже порожні. Його так принижено перед усіма. Не хотілося ні уроків, ні школи – нічого. Краще додому піти. Але спершу справді треба вмитися. Йшов швидко щоб ніхто не встиг побачити брудної мармизи. Який сором… Коли вже дійшов, його наздогнала Сонді. Хлопець аж здригнувся від несподіванки.
- Давай допоможу…
Не став відмовлятися. Зайшли до умивальника та увімкнули воду. Він нахилився над раковиною, а вона набирала воду в долоні та вмивала. Хлопцеві було одночасно соромно і… приємно. Якась суміш відчуттів… Соромно перед нею, собою, всім класом – що він потрапив у таку халепу, хтось зміг прилюдно його принизити. Але що вона сама прийшла йому на поміч, що зараз своїми ніжними долонями торкається його обличчя, змиваючи бруд… Приємно. Навіть злість і розпач відступили, не все виявляється було так погано.
Відмивши бруд, трохи постояли в коридорі, аби висохли обличчя і руки.
- Чому ви з Вовчиком не ладнаєте?
Хлопець очікував різного, але не такого питання. Невже не розуміє, що через неї?
- Тобі ж так неприємно зараз… Любите робити одне одному неприємності?
Запитання дівчинки заганяли хлопця у глухий кут. Вона наче ніколи не бачила як б’ються, як знущаються, ніяких таких речей. Не знає, що якщо здачі не дати – то знущатимуться завжди, саме тому Вовчик і отримав в око. Це школа, тут таке трапляється, всі учні про це знали. Може в країні, звідки вона, не буває такого? Всі живуть дружно? Проте одночасно зріла думка як поставити здорованя на місце. Не може так продовжуватися увесь час.
- Мабуть, підемо до класу. Дякую Сонді.
- Підемо. Нема за що… Добре почуваєшся?
- Так, все добре. – збрехав Грицько.
Діти повернулися до кабінету. Вчителька дала всім писати самостійну роботу, тож 8-Б здебільшого був зайнятий, було тихо. Звернули увагу на тих, хто зайшли, але без якоїсь реакції. Лише Вовчик єхидно глянув на Грицька і продемонстрував тому кулака. Проте Грицько не надто зважав. Вовчик не досягнув мети. Замість принизити його перед Сонді він навпаки, зміцнив їх відносини.
Катя вдала, що заглибилася в написання самостійної та ще нижче нахилилася над зошитом. Хоча ці події ніяк не проходили повз неї…
Після уроків Грицько одразу щез. Сонді не змогла знайти його, щоб піти разом додому як завжди. Вирішила трохи почекати. Сьогодні він був увесь день на чомусь своєму зосереджений, задумливий. Неуважний.
Катя побачила Сонді, коли та все ж зібралася йти додому одна. Чорнява учениця вирішила скористатися нагодою і поговорити про те, що її турбувало, що їй підказувало серце. Вже давно зріла така думка, багато років, ще з першого класу чи навіть з дитсадка – що має вона почуття до Грицька. Але досі все сприймалося як дружба. Досі не звертала вона на це все надмірної уваги та все йшло собі як ішло. Спілкування, проводи додому зі школи, нічого особливого. Доки не з’явилася Сонді, доки Грицько не почав звертати на неї увагу… На іншу дівчинку, але не на неї, Катю. Ось щось і почало змінюватись в розумінні почуттів, десь усередині… Щось прокидалося нове і впливало на настрій, на поведінку, на все…
- Привіт. - Тихо привіталася, хоча увесь день бачилися під час уроків.
- Привіт, Катю…
- Можна?.. – чорнявка не знала, як сказати, ще подумала кілька секунд, наважуючись на цю розмову. Емоції вирували на її обличчі.
- Що? Хочеш щось спитати?
- Так.
- Підімо парком додому? Тобі ж через парк іти?
- Так.
- Ось і добре. Поговоримо. – спокійно вела розмову Сонді.
Катя задумалась знов. Наче подружки йтимуть знов, це пропонує Сонді. Вона готувалася до зовсім іншого перебігу подій. Невже Сонді не розуміє? Додому Катя ходила зазвичай або одна, або з Грицьком, бо не мала дуже близьких подруг… Але погодилась. Вийшли зі школи, пройшли трохи центральною алеєю, зійшли на меншу, дійшли до тої галявини… Сонді нічого не говорила, а Катя все перебирала думки в голові, не знаючи як почати і як все сказати.
- Розповідай, що хотіла? – першою доволі приязним тоном перервала паузу Сонді.
- Так… Що у тебе з Грицьком?
Катя обдумувала цю розмову доволі довго, але отак прямо все спитала, навіть сама не очікувала такого. Дівчата дивилися одна одній у вічі.
- У вас… Кохання?
Сонді посміхнулася до Каті, лишаючись спокійною.
- Ні, не зрозуміла! Якщо між вами є щось – нехай Грицько буде з тобою. Аби щасливим був! Тепер розумієш? Я хочу тільки цього, не стану між вами, все бачу…
На очі дівчинці накотилися сльози, вона ледь стримувала емоції, а потім побігла в інший бік. Сонді вражено дивилася слідом.
- Катю!..
Та годі вже було догукатися.
Сонді Сама була спантеличена, зажурилася. У цій маленькій, полохливій, непомітній зазвичай дівчинці, у її почуттях і вчинках вона бачила… власну трагедію…
Грицько намірявся сьогодні здійснити задумане. Тож прослідкував, куди йдуть Вовчик з товаришами. За ними пройшов за територію школи, в один із дворів міських. Там окликнув здорованя.
- Ей, хвалько!
Вовчик побачив Грицька та аж здивувався з нахабності.
- Це ти мені, слабак бруднопикий?
- Зараз побачимо, хто слабак. Віч-на-віч!
Вовчик оцінююче подивився на нахабу, що посмів кинути йому виклик. Потім на товаришів, разом з якими полюбляв знущатися зі слабших і менших, хуліганити – задля розваги та самоствердження. Але з їх поглядів зрозумів – кинуто виклик особисто йому і відповідати доведеться самостійно. Що ж, так тому й бути, і пішов у наступ.
- Ти певне щось поплутав, тупак. Треба тебе добре провчити.
- Давай, провчи… - у Грицька стиснулися міцніше кулаки.
- Який борзий…
Здоровань почав підступатися до Грицька. Інші хулігани обступили півколом і спостерігали за ватажком, що ж воно буде, але не втручалися. Видовище не щодня таке буває, тим паче жертва сама наривається на бійку.
Хлопці якусь хвилину примірялися. Вовчик розминав кулаки, єхидно усміхаючись противникові. Він був певен в легкій перемозі. Типу ти хто такий? Розмажу!
Грицько був зібраний і насторожі. Для нього все вирішувалося або зараз, або ніколи. Шляху відступу вже немає, то шлях боягуза.
Здоровань замахнувся першим. Але противник відхилився. Потім ще раз і ще… Грицько був рухливішим, швидшим. Промахи дещо збентежили здорованя – при друзях припускатися таких помилок. Але й розізлили. Робив єхидну усмішку наче все так і має бути. Не перший раз у бійках, підступався все ближче, ближче, вловив момент і таки заїхав Грицькові під око. Той ледь втримався на ногах, але наступним ударом здоровань таки повалив його на землю. Грицько кілька секунд повалявся долі, все-таки боляче, особливо під оком пекло. Мабуть, синець буде. Вовчик вже радів і думав, як краще остаточно принизити нахабу. Але той швидко підвівся і як кинеться на хулігана! Удари були швидкі та багато, хоча й не такі потужні як у здорованя. Грицько вкладав в них всю свою лють. Той не очікував такого натиску, навіть розгубився трохи, махав руками, змушений відбиватись. Але, отримавши кілька відчутних ударів, зміг все-таки відштовхнути Грицька.
Так постояли трохи, відсапуючись, дивлячись одне одному в очі. Вовчику ніяк не хотілося показати себе слабаком перед товаришами, що аж роти пороззявляли від видовища. Грицькові ж відступати було нікуди.
- Та ти зовсім навіжений! – сказав Вовчик. Грицько мовчки відсапувався.
- Добре, гуляй зі своєю дівкою. Я хотів порозважатися. Але якщо у вас все так серйозно… Тим паче вона сама за тобою бігає.
Здоровань подав руку. Грицько здивовано подивився, потім потис її.
Розійшлися обидва пом’яті, з синцями, але таки з миром…