Песимістична автобіографія

Alice Fantomhife

Я зламана лялька, побитий солдат. Мені завжди вічності не вистачає. Я лиш прикидаюсь, що можу щось дать, Насправді ж мене ні для кого немає. Я привид життя, привид злетів й падінь, Я привид того, що усі забувають. І завжди далеко від власних вершин. І вічні проблеми мене розривають... Я ніби і бачу, що ніби живу. І ніби щось навіть своє відчуваю. Та інколи хочеться впасти в траву, І в ній заховатись від зримого Раю... Мені посилають цілунки й вірші, А іноді просто мене посилають... Ти тільки собі, сам собі, не бреши... Тебе в світі також не всі пам'ятають...

2018-02-02 20:34:13

6

5

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (5)

Alice Fantomhife

@Oksana J Є і "дать" просто воно застаріле)

Відповісти

2018-02-03 07:06:26

1

Oksana J

@Alice Fantomhife о, цього не знала...

Відповісти

2018-02-03 08:09:17

Подобається

Alice Fantomhife

@Oksana J Все колись буває вперше 😀

Відповісти

2018-02-03 08:10:25

1

Схожі вірші

Всі

Хай буде так

Юлія Богута

«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.

38

4

4923

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

84

2

3987