Песимістична автобіографія
Alice Fantomhife
Я зламана лялька, побитий солдат. Мені завжди вічності не вистачає. Я лиш прикидаюсь, що можу щось дать, Насправді ж мене ні для кого немає. Я привид життя, привид злетів й падінь, Я привид того, що усі забувають. І завжди далеко від власних вершин. І вічні проблеми мене розривають... Я ніби і бачу, що ніби живу. І ніби щось навіть своє відчуваю. Та інколи хочеться впасти в траву, І в ній заховатись від зримого Раю... Мені посилають цілунки й вірші, А іноді просто мене посилають... Ти тільки собі, сам собі, не бреши... Тебе в світі також не всі пам'ятають...
2018-02-02 20:34:13
6
5
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (5)
Alice Fantomhife
@Oksana J Є і "дать" просто воно застаріле)
Відповісти
2018-02-03 07:06:26
1
Oksana J
@Alice Fantomhife о, цього не знала...
Відповісти
2018-02-03 08:09:17
Подобається
Alice Fantomhife
@Oksana J Все колись буває вперше 😀
Відповісти
2018-02-03 08:10:25
1
Інші вірші поета
Поспішати жити Чийсь кат Кров і сльози Вічність
Інші поети
Аня
@Ann_000
Akah Moth
@AkahMothPurpleCarbone14
Схожі вірші
Всі
Я і ніч
Анастасія
Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.
105
8
13132
Моє диво
Фαйղα Եօթթí #AР #FN
А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno
46
5
2094