Я загубив тебе в кучугурах...
я загубив тебе в кучугурах тобі холодно там? скажи я шукав твоє тіло, про тебе думав і зрозумів, що ти ніколи нормально не жив. дивлюсь у вікно і страшно мені, страшно як ти там, на дні? відморозив все тіло: кінцівки, ключиці і тихо помер, забивши рот снігом. більше не пройдеш по забутій дорозі, не стиратимеш кросівками пилу, не побачиш п'яних в околиці магазину, а цікаво, коли помирав ти, у бога повірив? чи відчував ти агонію? чи було тобі страшно? чи спускалися з неба духи і тебе забирали? а якщо життя після смерті немає? - значить ти досі ще там, можливо досі ще помираєш. чи виходив холод з твоїх кісток? чи було тобі страшно? знаєш, я хотів би щоб ти продовжував жити в моїх думках, а не в папірціх, на мапі загублених храмів. тобі там вже не темно? тобі не болить більше серце? а ти завтра напевно помреш, тебе завтра знайдуть напевно. сонце освітлює весну. за вікном хтось змінював будні. а якщо я - це ти? а якщо я досі гублю себе в кучугурах? 09.02.21. / 14:37
2021-02-09 14:57:41
1
0
Схожі вірші
Всі
Тишина ночного неба
Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот
45
44
2162
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
50
13
1432