Я стою перед...
Олександр Гусейнов
Я стою десь в пітьмі перед очима смерті Кістлява стара простяга мені руку Дивлюсь на пальці гнилі і обдерті Мені не зпинити, цю, бісову суку! Я повертаюсь назад на 10 хвилин Я сиджу за столом із коханой людиной І в чому ж причина? Та є купа причин А я так зголоднів, давлюся вже слиной Її погляд таємний і в ньому загАдка Розгадати не хочу, не маю бажання У нас є вино, до вина шоколадка Ми без почуттів вдаємо кохання Я рОблю ковток, за ним роблю ще На обличчі їі з‘являється сміх Мені щось недобре, все тіло пече Я повільно вмираю, вона взяла гріх Я стою десь в пітьмі перед очима смерті Я багато грішив і настала розплата Мене руки чіпають гнилі і обдерті Для мене у Пеклі звільнилась палата
2023-02-16 13:08:42
3
0
Інші вірші поета
Обкладинка - понад усе! Морозна ніч кидає тіні Жив минулим... ВЕДМЕДИК
Інші поети
Siriin
@Siriin
Схожі вірші
Всі
Тени собственного сердца ...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Глубокой ночью в тишине , Как млечные пути горели свечи Их огонек горел во тьме Скрывая тайны сердца человечьи Тенями прошлого унося яркий свет, На языке горело пламя вспоминания Из памяти оствавив только след Потухших пепла чувств одного созерцания .. И лишь полны отчаяния глаза Остались морем слёзного раскаяния .. Об том ,что не забудешь некогда Ошибки сделанных ,когда то лишь случайностью ... Прекрасных звёзд на небе уголков, Когда хотелось быть ранимым Сломать себя от бури горечи долгов, Которых прятал от своих любимых И каждый вздох ,что вдруг не смог, Раскрыть все страхи угнетения В тени ночей под всхлип с дождём Укрыв опять себя жалким замком мгновения. 🎶🎧🎶 💫Demons ~Alec Benjamin 🖤
39
9
1744
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12261