[Марина(Марта)]
Марина сиділа в таксі на задньому сидінні. Авто їхало через центр Києва. Дівчина, що була добряче напідпитку, схилилася чолом до самісінького скла. Яскраві вогні нічного міста зливалися в одну миготливу світлу пляму. В салоні неприємно пахло якимись невипраними шкарпетками, а з програвача лунав шансон. Та їй було все одно. Нарешті стало краще. Вона думала про те, про що домовилася сама з собою забути назавжди. Адже правду казала одна її знайома, що без багатьох речей можна прожити та не без грошей. А їй тих доларів із пачки вистачить ще не на один місяць.
Дівчина майже заснула, коли задзвонив мобільний. Це була Карина. З’явилася робота, тому Карина пропонувала проїхати їй в один з дорогих готелів в центрі. Марина довго не вагалась. Тепер втратити вона могла хіба що власне життя.

Змінивши маршрут таксиста, Марина готувалася до перевтілення в Марту. Перш за все налаштовуючи себе морально.
Готель був розкішним. Все сяяло та світилось. Розкішні меблі були прикрашені камінням, на позолочених підсвічниках палали свічки, а дві великі колони  в центрі холу додавали цьому місцю ще більшого пафосу.
Протягнувши ввічливому хлопчині свій паспорт, вона відчула, як від всієї розкоші в неї запаморочилась голова. Дізнавшись де саме знаходиться потрібний їй номер, Марина попрямувала до великих царських сходів, а хлопчина реєструвавший її лише посміхнувся їй в спину. Як багато за день він бачив таких гостей? Зовні королеви, а насправді повії, які під дороге вбрання все одно одягають дешеву білизну.
Піднімаючись по східцях Марина хвилювалася. Знову, як в перший раз. Вона не знала, як танцюватиме на підпитку. Та і танцювати вона була не налаштована. Про те, що інтим оплачують краще, дівчина знала давно. Але щоб змінити танці на це, їй не вистачало сміливості. Та з минулої ночі щось змінилося і зараз вона піднімалась в номер не танцювати.
Після стуку в двері, Марина почула кроки по іншу сторону. Вона приготувалась до зустрічі і опустила очі, щоб зустріти свого клієнта таким знаменитим еротичним поглядом. Та коли вони відчинились, вона побачила Дениса.
На мить оторопівши Марина відчула, як всередині неї все зжалося. Вона почала відступати назад. Денис нічого іншого і не очікував. Тому, намагаючись щось пояснити, підходив все ближче до неї.
Можливо б ще трохи і Денис таки достукався до Марини, якби не святкування в сусідньому номері. Звуки відкоркованого шампанського переполошили не лише гостей свята, а й Марину. Яка в цей самісінький час підскочила та зісковзнула каблуком зі сходинки. Не знайшовши опори вона рухнула всім тілом і покотилася вниз по позолоченим царським сходам.

В голові у Марини шуміло та щось заважало повноцінно дихати. Розплющивши очі вона побачила ту пристаркувату жінку, яка зустріла її того ранку у Денисовій квартирі. Не розуміючи, що коїться Марина хотіла запитати, але у цієї жінки був свій дезінформатор.

- Мариночка, ви опритомніли нарешті. Я – Галина Макарівна. Няня Денисової донечки. Денис привіз вас сюди. У нього тут друг в лікарні лежить. Він на хвилинку до нього пішов, але за мить повернеться. Як ви почуваєтесь? – запитувала няня.

- Не знаю. А в якій я лікарні? Що трапилось зі мною? – випитувала дівчина. Вона добре пам’ятала по якій причині вона тут, але розуміла, що у Галини Макарівни дещо інша інформація. Адже не буде вона так люб’язно розмовляти з повією.

- Люба, мені Денис не розповідав всього, але я вам, як жінка скажу, що такого терпіти не можна. Такі знущання… Завжди є вихід. – співчувала вона.

Марина розуміла що жінка мала на увазі. От і добре. У неї своя версія, тому дівчина вирішила нічого не пояснювати. Згодом відчинились двері і в палату зайшов Денис. На руках він тримав немовля місяців трьох. Галина Макарівна одразу підхопила дитину на руки. Попрощавшись попрямувала до педіатра, до якого приїхали на прийом. Денис підійшов ближче та присів на стілець, що стояв біля лікарняного діжка. Палата була одномісною, тому крім них двох в ній більше нікого не було. Він ніби боявся заговорити, а вона відчула сором. Сором за себе перед ним. Це було дивним для неї почуттям, адже він лише її клієнт.

-Чому ти привіз мене саме сюди? – вирішила першою розпочати розмову Марина.

-Значить – Марина? – посміхнувся він. – Я не міг тебе залишити там. Це ж через мене ти була в готелі.

-Ні! Чому саме в цю лікарню? Я хочу перевестись в іншу. – пояснювала дівчина.

-В іншу – це там, де ти працюєш? Я вже знаю. Але запевняю тебе, що тут значно краще обслуговування та догляд. – замовк на хвилину чимось спантеличений чоловік.

Цього разу він дивився на неї без жодної агресії та похоті. Але жалю в його очах Марина також не бачила. Він про щось думав. Були ті думки про неї і їхнє безглузде знайомство чи про якісь свої справи, вона не знала. Її хвилювало одне питання: де його дружина?
Цю тишу порушила медична сестра, яка зайшла перевірити стан пацієнтки. Марина зраділа, бо ця мовчанка її дуже насторожувала. Денис також пожвавішав та заходився прощатися.

[Денис]
Зачинивши за собою двері Марининої палати, Денис відчув тривогу за цю дівчину. Сьогодні вранці дізнавшись більше про неї, він вже не вважав її повією, а навіть ловив себе на думці, що підсвідомо намагається виправдати її вчинки. Він радів, що вона тепер не зможе тікати від нього. Адже зламана нога та кілька добрячих забоїв ще на добрий місяць залишить її в цій лікарні. А він приїжджаючи до свого товариша, який лежить в комі, зможе заходити і до неї. І чим вона йому приглянулась , чоловік і сам не знав, але там всередині щось таки йокнуло. Він чомусь просто радів.