[Марина(Марта)]
Вхідне повідомлення на мобільний Марини супроводжувалось неприємним рингтоном. Дівчина кожного разу хотіла його змінити, але з невідомої навіть для неї самої причини, цього не робила. «Мобільний банкінг», який взагалі нічим не втішав. Ці мізерні цифри копійчаної зарплатні лише засмучували дівчину.
Вона відклала телефон і в котрий раз подумала про свою роботу, яка була не зовсім чесною, але прибутковою.

Пройшло вже три місяці з подій в клубі. Карина залагодила інцидент, як і обіцяла. Чоловіка тоді забрала швидка і буцімто він до сих пір не прийшов до свідомості. А міліція знала, що він, в стані сильного алкогольного сп’яніння, сам впав і отримав тяжку травму. Тому Марину ніхто не шукав. Але вона, от уже три місяці, туди не поверталася. Ця дорога для неї була зачинена назавжди.

До Марини підійшов черговий відвідувач клініки, в якій дівчина працювала адміністратором. Вона уважно його вислухала та люб’язно провела до лікаря на прийом. Потім знову подивилась на повідомлення з сумою нарахованої зарплатні і зателефонувала Карині.

-Привіт, соню. – привіталась Марина.

-Привіт, Марта. – сонним голосом протягнула Карина.

-Карина, вибач, що турбую, але…

-Марта, я розумію. І я вже чула це кілька разів, але не можна. Розумієш? Мені не потрібні проблеми. Тобі, я гадаю, також. – перебивала адміністраторка.

-Так. Але мені потрібні гроші! Якби я не приїхала тоді в свій вихідний за твоїм проханням до того неврівноваженого, то зараз була б дещо впевненішою в завтрашньому дні! Розумієш? – зірвалась Марина. – Карино, я гадаю, що вже пройшло достатньо часу. Три місяці!

-Гаразд, Марта, я зрозуміла. Я щось придумаю і сьогодні ввечері тобі зателефоную. Все, бувай. – за цими словами пролунали гудки.

Марина знала, що трішки натиснувши на Карину, її можна стимулювати, щоб думати. Залишилось лише чекати.
Закінчивши роботу о дев’ятнадцятій годині, дівчина хотіла знову телефонувати до ефемерної подруги, але та зателефонувала сама:

-Повернутися знову в клуб ти не зможеш. Але я можу тобі дещо запропонувати.

-Кажи, я тебе слухаю. – підганяла Марина.

-Я можу знаходити тобі по можливості клієнтів, але це-виїзди. Ти, звісно, можеш відмовитись, але в мене варіантів більше не має. І у тебе, думаю, також. – ставила Марину в глухий кут подруга.

-Я не буду відмовлятись. Це ж те саме, що і в клубі. Лише за безпеку мою буду відповідати  я сама. Так? – запитала дещо спантеличена дівчина.

-Так, все правильно. Але з чимось, можливо, потрібно буде попрощатись.

-З чим?

-З цнотливістю, Марта! З цнотливістю. І не питай чому. Ти сама знаєш відповідь. Ти сама відтепер будеш відповідати за свою безпеку. А інколи краще скоритись ніж оборонятись.

-Я…Карино, я не знаю. – засумнівалась дівчина.

-Не будь дитиною, Марта! Якщо згодна, то надсилаю тобі повідомлення. Там буде адреса. Ціну ти знаєш. Бувай. – на цьому закінчила розмову Карина.

Марина стояла посеред вулиці дещо оторопівши. Трохи подумавши, дівчина розуміла, що іншого виходу на даний час немає. Тому вже через годину стояла перед вхідними дверима фешенебельної квартири в найдорожчому житловому комплексі Києва.

Це був не перший її стриптиз. Але серце дівчини шалено колотилось. Вона боялась не роздягнутись перед незнайомим чоловіком, а зустріти в цій квартирі знову неадекватного збоченця, який зовсім не розуміє правил. Бо ж вся ця робота тримається лише на правилах. І безпека Марини також.
Перевіривши адресу, можливо, десь глибоко в собі вона засумнівалась і рука тремтливими ривками підіймалась до дзвінка, але пізно…
Двері відчинились.
На порозі стояв темноволосий молодий чоловік років тридцяти. Від його оголеного торсу у Марини перехопило подих. Банний рушник, здавалось, ще трохи і сповзе з його стегон.

Неквапливим жестом лівої руки він запросив її пройти в середину. Переступивши поріг Марина зрозуміла, що просто так назад вона вже не вийде. За своєю спиною вона почула клацання ключів у вхідних дверях.
Клієнт зачинив двері на ключ, обігнав стриптизерку та повів її за собою в залу. Рельєф його спини переливався всіма кольорами: шаленої пристрасті, брудної похоті. Всіма мрійливими іскорками, які безупинно роїлись, як метелики, в Марининій голові.

Трохи покопавшись в гаманці, чоловік протягнув Марині згорток грошей. Та додав, що додасть ще стільки ж потім. Марина оторопіла. Це була достатньо велика сума, як для танцю. Він, зрозумівши в чому річ, поставив до відома, що це за всю ніч. «Танцюй!» - наказав клієнт.

Марина танцювала під ритмічну музику, яку згодом змінила повільна. Чоловік сидів на дивані. Він милувався її танцем, нею та пив спиртне. Дівчині здавалося, що красень просто заливає неприємності.
Згодом, години через три, чоловік запропонував їй приєднатися до нього за столом. Він наповнив бокал та протягнув його Марині.

-Пий… Як тебе звати? – запитав він.

-Марта. А тебе? – посміхнулась дівчина.

-Денис…

Вони довго розмовляли. Розмова була нейтральною. В один момент Марині, навіть, здалося, що це звичайне побачення.
Поруч на столі стояло фото молодої жінки. Мабуть вона була його дружиною. Не втримавшись дівчина запитала:

-Це твоя дружина?

Денис, який вже достатньо напився, щоб не відповідати за свої вчинки, чомусь одразу змінився в обличчі. Він схопив її за плечі та прошипів:

-Як ти взагалі можеш мене таке запитувати?! Ти – повія і прийшла сюди танцювати! Чи ти думаєш, якщо я розмовляю з тобою, то це означає, що ми стали друзями?

Марина перелякалася. Її дуже образили такі слова. Але вона знала, що в його очах вона саме нею і є. Дівчина хотіла було щось заперечити, але Денисова долонь хутко прикрила її вуста.

«Та чому я взагалі з тобою говорю? З вами потрібно по іншому…» Він шепотів вже десь біля самого вуха дівчини.

Марина намагалась заперечити, але чоловік накрив її своїм кремезним тілом. Однією рукою закрив її обличчя, а іншою почав зривати залишки одягу з її і так майже оголеного молодого тіла. Вона було хотіла сказати за свою невинність, але все марно. Кривдник лише сильніше здавив її рота. Своїми ногами Денис почав розводити її коліна.
Кричати та звати на допомогу було неможливо. Та коли сили пручатися вже не було і вона на мить ослабла, він різким ривком завершив розпочате мить назад.

Біль… Страшенний біль в низу живота відлунювався болем у скронях. Відсутність змоги кричати не давала виходу. По обличчю дівчини покотились сльози. Вона могла лише глибоко вдихати, щоб біль став меншим. А чоловік не зупинявся, мов би й не помітив. Він продовжував вправно і ритмічно задовольняти свої не тверезі фантазії.

Марина більше не пручалась. Не було сил. Її ноги шалено тремтіли. Його рухи ставали все жорсткішими. Піт з його обличчя великими краплинами скапував їй на лице. Музика, яка все ще лунала в кімнаті, здавалася дівчині приглушеною. За дзвоном у вухах послідкувала темрява…