Коли не все собі розповідаю

Марія Лепетан

*** Її не вичерпати, Її не забруднити. Ріка, що крізь неї, Тече. Вона гирло, що розплітає Ріки, Складає в мозаїку моря. Її не забруднити. Вона чиста, Непорушна, Сильна. Її не знищити, Не розламати. *** З кожним кроком кольор яскравіший, Де за зброю вважають посміх, Куди приходять знайти спокій, У містечку цьому оселилась я. З кожним кроком кольор яскравіший, Де з гніву проростає радість, Куди поганим думкам зась. У містечку цьому оселилась я. З кожним кроком кольор яскравіший, Де немає подвійного дна, Куди допливає весняний вітер, У містечку цьому оселилась я. Я народився у кляксах фарб. У різкості олівців кігті випускав. Очі, мені хтось віддав. Той, кому вони ще менше ніж мені потрібні. Хто я, картина зліплена з піску, глиняним пензлем. Дзеркало того, хто за дверима стоїть й зайти наважитись не може. Ілюзії, ілюзії Будуємо покроково. Ілюзії, ілюзії Що хочемо, те бачимо. Ілюзії, ілюзії Птахами розлітаються. Ілюзії, ілюзії Люблю я з вами гратися. Приходите. Йдете. Малюєте. Вирізаєте. Тумани розплітаються. Ілюзії, ілюзії Хутчіше розбивайтеся. Скажіть мені, як виглядає море? В ньому плавають блакитні рибки. Помаранчем палають береги, Хто сказав, що море лежить на землі? Що пісок, не може буть прозорим? Дайте пригадаю, Розум. Що все на світі ось таке, А інших кутів бути не може. Скажіть мені, як виглядає море? Як хвилі розбивають піски, Що вони при цьому відчувають? Не можете? Дайте пригадаю, Розум? Два. Чотири. Два. Чотири. Стук. Два. Чотири. Вивіска горить. Відчинено. Два. Чотири. Небо й Земля. Земля то Два. Чотири- Небеса. Два. Чотири. День-Чотири. Ніченька ся Два. Чотири. Два. Чотири-ти. А я маленька Два. Двадцять чотири. Окремо можуть, Разом теж. Довічні зорі, Вічні небеса. Два-це ти. Чотири-я.

2020-02-11 11:25:30

4

0

Схожі вірші

Всі

"Ми усе подолаємо разом..."

Nadine Tikhonovitch

«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»

52

3

1351

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

70

4

10922