Нарешті люди знову показують своє лице
(18+)
Почався день, істоти знову надівають цю кляту маску У той момент коли сам Бог спостерігає із небес Вони зі щирістю благатимуть у нього ласку Стають навколішки і моляться як той слухняний пес І просять в один голос про схожу маячню,молитви їхні як конвейер Товчуть руками дружно в сердце,обіцяючи сповідувати віру Та Бог забив на них давно, узявши в руки свій старенький плеєр Вдягнув навушники,включив на повну гучність мп3 і слухає "Земфіру" Наш батько шарить ,він знає що брехнею від нас тхне Коли прийде час він гаряченне сонце за небокрай штовхне Почалась ніч ,за нею слідом повилазили всі вади людства Блуд,Похуїзм,Богохульство,Заздрість,Фальш-цим пахне в повітрі На щастя люди знаходять себе у брехні,зраді,дозі і літрі І їм плювати що сам Бог спостерігає з раю Вони не бачать перед собою краю У цей вечір вони тиняються ,вони щасливі Вони будуть раді найсильніший зливі І Бог який наспівує "Placebo" розуміє це Нарешті люди знову показують своє лице
2018-12-09 00:46:05
1
0
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12146
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4652